Про самодостаточных украинцев, психотип "гениальности" и медиапространство метамодерна

- Ша­нов­ний па­не Еду­ар­де, вітаю вас! Доз­воль­те де­що вит­ра­тити ваш час на на­шу бесіду. За­раз, у дні, ко­ли ува­га лю­дей до ук­раїнсь­ких те­ле­ек­ранів де­що по­сили­лася, да­вай­те й поч­не­мо з цієї сто­рони бут­тя. Які сте­ре­оти­пи, що про­мов­ля­ють­ся у те­лерадіоп­росторі Ук­раїни, вас дра­ту­ють найбіль­ше?

- Мо­ва, як відо­мо, є чу­довим інди­като­ром людсь­кої свідо­мості. Тож навіть в ході своїх а­уди­тор­них за­нять в Національній ака­демії дер­жавно­го уп­равління при Пре­зиден­тові Ук­раїни я прак­ти­кую такі ініціати­ви, як скла­дан­ня слу­хача­ми пев­но­го те­за­уру­су зі слів-сте­ре­отипів, від яких ми маємо відмов­ля­тись.

Нап­риклад, сво­го ча­су наші очіль­ни­ки (пре­зиден­ти, прем'єр-міністри, спіке­ри Вер­ховної Ра­ди Ук­раїни та ін.) ак­тивно ви­корис­то­вува­ли сло­во "пе­ресічна" осо­ба, гро­мадя­нин, ук­раїнець то­що. Прий­шло­ся звер­ну­ти на це ува­гу, оскіль­ки в умо­вах су­час­ної - пос­тмо­дер­ної - Ук­раїни провідною пси­хосоціаль­ною гру­пою лю­дей ста­ють са­модос­татні ук­раїнці, яких і по формі, і по суті неп­ра­виль­но відно­сити до пе­ресічних гро­мадян, яки­ми бу­ли ра­дянські лю­ди.

До сте­ре­отипів то­талітар­но­го ра­дянсь­ко­го ми­нуло­го, яких тре­ба поз­бавля­тись, або пра­виль­но ви­корис­то­вува­ти, мож­на віднес­ти сло­ва "стабіль­ний" / "ста­лий". Пер­ше сло­во ав­то­матич­но відно­сить нас до ре­алій ста­тич­ної за своєю при­родою індустріаль­ної ра­дянсь­кої історії в той час, як дру­ге - до пос­тмо­дер­ної су­час­ності, якій влас­ти­ва ди­намічна при­рода і ди­намічна соціаль­на нор­ма.  Те ж са­ме в сфері еко­номіки мож­на ска­зати про сло­ва "стаг­нація" і "ре­цесія". Обид­ва терміни оз­на­ча­ють уповіль­нен­ня еко­номічно­го роз­витку, але від різних при­чин. Пер­ше - це стаг­нація індустріаль­ної за своєю при­родою еко­номіки та її відтво­рюваль­них сил. Дру­ге - це вже ре­цесія, пов'яза­на з не­доліка­ми роз­витку постіндустріаль­ної еко­номіки. 

- Ваші вель­ми на­полег­ливі досліджен­ня у ца­рині ар­хе­типіки - що це? Прис­трасть на­уков­ця, за­хоп­лення, не­вичер­пне дже­рело інстру­мен­тарію, ідей та нат­хнен­ня?

- Ба­гато хто з нас вва­жає прис­трасть си­нонімом ша­лено­го за­хоп­лення чи одер­жи­мості, яка влас­ти­ва політи­ку, на­уков­цю чи іншо­му фахівцю у до­сяг­ненні ним успіху про­фесій­ної са­море­алізації. То­му не бу­ду спе­реча­тись що­до при­таман­ності і мені цих по­чуттів.

Мож­на та­кож, ду­маю, співвіднес­ти ар­хе­типіку, а точніше ідею ар­хе­тип­но­го несвідо­мого, що її привніс в аналітич­ну пси­хологію швей­ца­рець Карл-Гус­тав Юнг, з пев­ною ме­тодо­логією, яка роз­ши­рює ар­се­нал на­уко­вих мож­ли­вос­тей. Зок­ре­ма: що­до ре­алізації в су­час­но­му - пос­тмо­дер­но­му суспіль­стві на­уко­вих зав­дань соціаль­ної прог­ности­ки; оп­тимізації ме­ханізмів ре­гуляції інно­вацій­но­го про­цесу, який стає ос­но­вою су­час­но­го роз­витку лю­дини, суспіль­ства, цивілізації; то­що. Ця ме­тодо­логія відкри­ває для су­час­ної - раціональ­ної і са­модос­татньої лю­дини-індивіда не­об­ме­жений но­ос­ферний по­тенціал ідей всієї по­передньої історії людс­тва.

На­решті,  на­род­ження Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки має певні пе­реду­мови і логіку сво­го ста­нов­лення, у пе­ребігу яко­го здій­сне­но та­ке.

Ство­рено й адап­то­вано до ма­сових опи­тувань спеціальні інстру­мен­ти, що доз­во­ля­ють досліджу­вати ар­хе­тип­ну при­роду ко­лек­тивно­го несвідо­мого: про­ек­тивну ме­тоди­ку "колірних пе­реваг" (ав­тор - Еду­ард Афонін; 1987), осо­бистісний опи­туваль­ник "БАД" (ав­то­ри - Ле­онід Бур­ла­чук, Еду­ард Афонін, Оле­на Дон­ченко; 2002), аналіти­ко-син­те­тич­ну кон­цепцію "Універ­саль­но­го епо­халь­но­го цик­лу" (ав­то­ри - Еду­ард Афонін, Андрій Мар­ти­нов, 1996-2002).

Ініцій­ова­но соціологічні моніто­рин­гові досліджен­ня з ви­корис­танням ар­хе­типо­вої ме­тодо­логії (ав­то­ри - Еду­ард Афонін, Оль­га Ба­лакірєва) за­галь­но­сис­темних змін в Ук­раїні (1992-2017 - 62 досліджен­ня), про­цесів іден­тифікації в Ук­раїні (2002-2018 - 14 досліджень), Росії (2010, 2011), Біло­русі (2010, 2011, 2013), функціональ­ної і ком­пе­тентнісної спро­мож­ності сис­те­ми дер­жавної служ­би Ук­раїни (2005, 2009, 2014 - 3 досліджен­ня). Ре­зуль­та­ти моніто­рин­го­вих досліджень уза­галь­ню­вались в різних на­уко­вих па­радиг­мах:  спо­чат­ку в соцієтальній (1992-1994), потім - в циклічній (1996-2012) і на­решті -  в ар­хе­типній (2002-2019).

- Яким був ваш шлях у на­уку? Як відби­лися на ць­ому шля­ху ди­тячі вра­жен­ня, ад­же во­ни унікальні?

- Мій шлях у на­уку, як сь­огодні мод­на ка­зати, був неліній­ним. Пер­шою на­укою на ць­ому шля­ху пос­та­ла філо­софія. Ста­лося це в се­редині 60-х під час нав­чання на фізи­ко-ма­тема­тич­но­му фа­куль­теті Та­ган­розь­ко­го пе­дагогічно­го універ­си­тету, ко­ли мій вик­ла­дач філо­софії - завіду­вач ка­фед­ри філо­софії Рос­товсь­ко­го ме­дич­но­го універ­си­тету Дмит­ро Зеркін - зап­ро­пону­вав мені підго­тов­ку до всту­пу в аспіран­ту­ру. Жит­тя ж роз­по­ряди­лося по-іншо­му. Нев­довзі по за­вер­шенні інсти­туту я був мобілізо­ваний до лав ра­дянсь­кої армії, а після - до ор­ганів дер­жавної без­пе­ки. Щоп­равда, і тут, під час моєї первісної фа­хової підго­тов­ки у Мінсь­ку я от­ри­мав дру­гий шанс зай­ня­тись пси­хологією. Од­на­че вирішив де­що на­бути прак­тично­го досвіду, який за­тяг­нувся аж до 1986 ро­ку, ко­ли я всту­пив до оч­ної аспіран­ту­ри з пси­хології у Москві.   

Ос­мислю­ючи сь­огодні мій шлях у на­уку, мо­жу впев­не­но ска­зати, що й­ого фун­да­мен­том став пси­хотип "геніаль­ності", який пот­ре­бував моєї са­море­алізації у ба­гать­ох ви­дах людсь­кої діяль­ності. Не ос­танню роль скла­ло шкіль­не се­редо­вище, де па­нува­ла  ат­мосфе­ра учнівсь­кої де­мок­ратії і твор­чості, яка вель­ми спри­яла са­море­алізації ви­хованців, їх твор­чо­го й інте­лек­ту­аль­но­го по­тенціалу. Яс­кра­вим про­явом ра­дянсь­кої сис­те­ми шкіль­ної освіти з її місією "всебічно роз­ви­неної осо­бис­тості" ста­ла ви­пес­ту­вана в ме­не світог­лядна мо­дель "універ­са­ла". А до­волі роз­хо­жий на той час се­ред по­коління шес­ти­десят­ників вислів "фізи­ки-ліри­ки" став моїм життєвим орієнти­ром.  Са­ме цим мож­на, га­даю, по­яс­ни­ти те, що у моєму житті чи не най­кра­щим чи­ном поєдна­лися ши­рокий пізна­валь­ний інте­рес до при­род­ни­чих і суспіль­них на­ук з лю­бов'ю до літе­рату­ри, по­езії, му­зики і тан­ця.

- Ко­го ма­ли за Вчи­телів, по­водирів? Хто зі всесвітньо відо­мих - різних часів - на­дих­нув своїми пра­цями та прик­ла­дами?

- Як я вже заз­на­чав, пер­шим моїм вчи­телем став (1966-1970) док­тор філо­софсь­ких на­ук, про­фесор, завіду­вач ка­фед­ри філо­софії Рос­товсь­ко­го ме­дич­но­го інсти­туту Дмит­ро Зеркін. Й­ого ви­хов­ну спад­щи­ну про­дов­жив (1986-1990) док­тор пе­дагогічних на­ук, зас­тупник завіду­вача ка­фед­ри пе­дагогіки Вій­сько­во-політич­ної ака­демії імені В. І. Леніна Зброй­них Сил СРСР, член ек­спертної ра­ди ВАК СРСР  Во­лоди­мир Да­видов і док­тор філо­софсь­ких на­ук, про­фесор, член-ко­рес­пондент НАН Ук­раїни,  і за­вер­ши­ла (1992-1996) го­лов­ний на­уко­вий співробітник Інсти­туту соціології НАН Ук­раїни, док­тор філо­софсь­ких на­ук, про­фесор, член-ко­рес­пондент НАН Ук­раїни Лідія Со­хань.

Що­до на­уковців, спад­щи­на яких на­диха­ла і про­дов­жує на­диха­ти ме­не в моїх дослідниць­ких розвідках, то се­ред них пе­редусім я наз­вав би та­ких на­уковців, як: Аль­фред Ад­лер, Зиг­мунд Фройд (Австрія), Зиг­мунд Ба­уман, То­мас Гоббс, Джон Локк, Карл Поп­пер, Ро­ланд Ро­бер­тсон, Гер­берт Спен­сер, Ар­нольд Той­нбі (Ве­ликоб­ри­танія), Даніел Ка­неман (Ізраїль), Хо­се Ор­те­га-і-Гас­сет (Іспанія), Ульріх Бек, Макс Ве­бер, Мартін Гай­деґґер, Ге­орг Віль­гельм Фрідріх Ге­гель, Ральф Да­рен­дорф, Еріх Фромм, Ос­вальд Шпен­глер, Карл Яс­перс (Німеч­чи­на), Пй­отр Штом­пка (Поль­ща), Олек­сандр Ахієзер, Ми­кола Бер­дяєв, Андрій Брушлінсь­кий, Ми­кола Да­нилевсь­кий, Ми­кита Моїсеєв, Пи­тирим Со­рокін, Сергій Рубінштейн, Ніна Та­лизіна, Да­вид Фель­дштейн, Олек­сандр Чи­жевсь­кий, Во­лоди­мир Ядов (Росія), Імма­нуїл Вал­лер­стайн, Ерік Еріксон, Ед­вард Бер­нейс, Ірвін Гоф­ман, Аль­берт Кел­лер, То­мас Кун, Ллойд Де Моз, Тол­котт Пар­сонс, Пол Ла­зер­сфельд, Віль­ям Сам­нер (США), Ле­онід Бур­ла­чук, Во­лоди­мир Вер­надсь­кий, Пет­ро Галь­перін, Оле­на Дон­ченко, Сергій Кримсь­кий (Ук­раїна), Жан Бодрій­яр, Фер­нан Бро­дель, П'єр Бурдьє, Жиль­бер Дю­ран, Еміль Дюр­кгейм, Огюст Конт, Жан-Фран­суа Ліотар, Мішель Маф­фе­солі, Серж Мос­ковічі, Жан-Поль Сартр, П'єр Тей­яр де Шар­ден, Алексіс де Токвіль, Мішель Фу­ко (Франція), От­то Вейнінгер, Макс Лю­шер, Жан Піаже, Карл Юнг (Швей­царія) та ба­гато інших.

- Які ваші ро­боти вва­жаєте прог­рамни­ми, вуз­ло­вими у Вашій твор­чості?

До клю­чових робіт, які ста­ли ре­зуль­та­том ре­алізації трь­ох ав­торсь­ких на­уко­вих кон­цепту­алізацій (вій­сько­во-соціаль­ної, соціаль­ної циклісти­ки та ар­хе­типіки публічно­го уп­равління) ста­ли нас­тупні публікації: "Ста­нов­лення Зброй­них Сил Ук­раїни: соціальні та соціаль­но-пси­хологічні проб­ле­ми" (1994 - укр., 2014 - рос.) ; "Суспіль­ний роз­ви­ток від Різдва Хрис­то­вого = Social development AD" (2000 - англ. та укр.) ; "Ве­лика роз­то­ка" (2002 - укр.) ; "Ве­ликая ко­эво­люция" (2003 - рос., англ.) ; "Соціальні цик­ли" (2008 - укр.) ; "Інсти­туціональні особ­ли­вості та тех­но­логії су­час­них політич­них про­цесів" (2008 - укр.) ; "Політичні партії як суб'єкт фор­му­ван­ня політи­ко-уп­равлінсь­кої еліти в умо­вах політич­ної мо­дернізації" (2008 - укр.) ; "Кон­цепту­альні за­сади взаємодії політи­ки та уп­равління" (2010, укр.) ; "Соціаль­на гло­балісти­ка = Со­ци­аль­ная гло­балис­ти­ка" (2011 - укр. і рос., 2012 - рос.) ; "Ук­раїнсь­ке ди­во: від деп­ресії до соціаль­но­го оп­тимізму" (2019 - укр.).

- Су­час­ний ук­раїнець - осо­ба ме­реже­ва чи оди­нак? Які й­ого ос­новні ри­си?

- Су­час­ний ук­раїнець, як свідчать дані 84-х зрізів на­шого моніто­рин­го­вого досліджен­ня (1992-2018), ще скла­даєть­ся. Од­на­че вже за­раз чітко прог­ля­даєть­ся й­ого соціаль­ний пор­трет, що й­ого мож­на склас­ти за да­ними на­шого моніто­рин­го­вого досліджен­ня. Провідним пси­хоти­пом су­час­но­го ук­раїнця вже сь­огодні цілком дос­товірно мож­на наз­ва­ти са­модос­татню осо­бистість, що їй при­таман­на іде­алістич­на кар­ти­на світу, орієнтація на індивіду­альні та утилітарні цінності, сен­сорно-логічне мис­лення, ре­фор­ма­торсь­ка ак­тивність і са­мокон­троль. Це, умов­но ка­жучи, "раціональ­ний пси­хосоціаль­ний тип" лю­дини, яка спи­раєть­ся відповідно на раціональ­ний спосіб прий­нят­тя рішень.

За­галь­на кількість са­модос­татніх ук­раїнців, що ста­ють провідною пси­хосоціаль­ною гру­пою суспіль­ства, на сь­огодні є не мен­ше чверті до­рос­ло­го на­селен­ня Ук­раїни. Най­ближ­чим ча­сом ця час­тка з ви­соким сту­пенем вірогідності мо­же збіль­ши­тися до двох п'ятих за­галь­ної кіль­кості ук­раїнців.

Дру­гу за своєю кількістю ти­пологічну гру­пу ук­раїнців, які ма­ють сфор­мо­вану іден­тичність, скла­да­ють ко­лек­тивісти. Їх кількість в суспіль­стві, схо­же, до­сяга­ла рівня своєї на­сиче­ності і скла­дає од­ну п'яту за­галь­ної кіль­кості ук­раїнців.

Тре­тю гру­пу ук­раїнців скла­дає про­шарок лю­дей, іден­тичність яких є нес­формо­ваною і то­му во­ни ви­яв­ля­ють нестій­ку - си­ту­атив­но змінну по­ведінку. Це своєрідний "пе­рехідний" кон­тингент між раціональ­ною і емоцій­но-чут­ли­вою лю­диною  ю, яка є чут­ли­вою до зовнішніх інфор­мацій­них впливів та жи­вить си­ту­атив­ну по­ведінку.   

- Чи мо­жете ви оха­рак­те­ризу­вати ос­новну "тренд-пер­со­ну" часів ме­тамо­дер­ну? Які її відмінності від лю­дини пос­тмо­дер­ну та мо­дер­ну? Вза­галі, звідки на­род­жуєть­ся й ку­ди ве­де ме­тамо­дерн?

- За­гальні ри­си "тренд-пер­со­ни" часів ме­тамо­дер­ну (або пост-пос­тмо­дер­ну), як на ме­не, прин­ци­пово ма­ло чим відрізня­ють­ся від провідно­го пси­хосоціоти­пу часів мо­дер­ну - "емоцій­но-чут­ли­вої лю­дини", якій при­таманні ма­теріалістич­на кар­ти­на світу, орієнтація на соціаль­но зна­чущу (мо­раль­ну) по­ведінку, інтуїтив­но-об­разне мис­лення та ірраціональ­ний спосіб прий­нят­тя рішень, схильність при­пису­вати відповідальність за ре­зуль­та­ти своєї діяль­ності зовнішнім си­лам і орієнтація на тра­диційні соціальні ролі.

 Од­на­че опи­саний ви­ще пси­хосоціотип (з мож­ли­вими соціокуль­тур­ни­ми відміннос­тя­ми,  які най­кра­ще відповіда­тимуть су­час­ним інфор­мацій­но-ко­муніка­тив­ним мож­ли­вос­тям та­ким як тех­но­логії big data) на­гаду­вати­ме та­ку собі "мо­леку­ляр­ну суспіль­ну мо­дель", в якій ко­лишні са­модос­татні осо­бис­тості часів пос­тмо­дер­ну про­дов­жу­вати­муть зберіга­ти у­яву що­до своєї ав­то­ном­ності сто­сов­но прий­нят­тя рішень. На справді ж, по­ведінка біль­шості та­ких "мо­леку­ляр­них осо­бис­тостей" на­гаду­вати­ме в но­вих умо­вах по­ведінку мо­лекул, що під дією сил елек­тро­магнітно­го по­ля на­бува­ють од­но нап­равле­ний ха­рак­тер. Інши­ми сло­вами, но­ве - пост-пос­тмо­дер­не суспіль­ство за своєю при­родою цілком мож­на наз­ва­ти ме­реже­вим то­талітар­ним суспіль­ством.

Ко­ло країн, які тяжіють сь­огодні до ма­темо­дер­ну (пост пос­тмо­дер­ну) цілком мож­на віднес­ти країни євро­ат­лантич­но­го аре­алу, які ос­таннім ча­сом де­монс­тру­ють оз­на­ки пост-пос­тмо­дер­ної ре­аль­ності - пе­рехід від суб'єктності "Я" до суб'єктності "Ми". Са­ме цим ха­рак­те­ризу­вала­ся ос­тання ви­бор­ча пре­зидентсь­ка ком­панія в США. Про кінець індивіду­алізму пи­ше в своїй книзі по­чес­ний про­фесор Сор­бонни Мішель Маф­фе­солі (1988). 

- Бо­роть­ба за збе­режен­ня іден­тичнос­тей, кор­донів, а та­кож за влас­не бла­гопо­луч­чя - чи не руй­нує во­на про­цес роз­витку, ево­люції, са­мов­доско­нален­ня? У чо­му по­лягає про­цес роз­витку? Яку бо­роть­бу Ви сприй­маєте як при­род­ню, а яку вва­жаєте атавізмом, не­адек­ватністю то­що?

- Ви­бач­те на слові, але за­даний Ва­ми фор­мат з клю­човим сло­вом "бо­роть­ба", як на ме­не, не­се оз­на­ки ми­нув­шої істо­рич­ної до­би (мо­дер­ну), що вже ос­та­точ­но добігає кінця. Судіть самі. Доміну­ючим пси­хосоціаль­ним ти­пом то­гочас­но­го суспіль­ства бу­ла "емоцій­но-чут­ли­ва" лю­дина з влас­ти­вими їй екс­тра­версією (орієнтацією на зовнішні фор­ми пред­метів і ре­чей) та неп­ри­мирен­ним (вой­ов­ни­чим) став­ленням до соціаль­но-кла­сово­го опо­нен­та. Бу­дучи при­хиль­ни­ком "пос­тмо­дер­но­го світу" і спи­ра­ючись на інте­реси но­вого - "раціональ­но­го" пси­хосоціаль­но­го ти­пу лю­дини, який ши­рить своє панівне ста­нови­ще не тіль­ки на пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі, а і в світі в ціло­му, я відки­даю сло­во "бо­роть­ба" як про­тис­то­ян­ня з й­ого не­гатив­ною ко­нотацією, яке врешті-решт спря­мова­не про­ти роз­витку лю­дини. Ад­же во­но не ви­ходить за межі збе­режен­ня, чи функціону­ван­ня соціаль­ної сис­те­ми зак­ри­того ти­пу, яка, нас­правді, галь­мує прог­рес лю­дини, суспіль­ства чи цивілізації в ціло­му. На­томість я на­даю пе­рева­гу сло­ву "ут­вер­джен­ня", пов'яза­ному з но­вацією - но­вими тен­денціями, прак­ти­ками то­що, які роз­ши­рю­ють сфе­ру про­цесів роз­витку соціаль­ної сис­те­ми.

 Оче­вид­но, що та­ка ак­центу­ація пос­лаблює тра­дицій­ну (спро­щену - соціаль­ну) при­роду людсь­ко­го іден­ти­тету, пе­рет­во­рює й­ого на фе­номен більш склад­ний, ба­гатог­ранний (соцієталь­ний). За та­ких умов заз­на­ють сутнісних змін й інсти­туційні ос­но­ви спіль­но­ти, в то­му числі її дер­жавні інсти­тути та їх ат­ри­бути (те­риторія і кор­до­ни). Не ви­пад­ко­во в су­час­них умо­вах ви­ника­ють дис­кусії сто­сов­но пос­лаблен­ня ролі дер­жа­ви і міждер­жавних ут­во­рень. Ос­таннім ча­сом ак­ту­алізуєть­ся та­кож проб­ле­мати­ка що­до не­обхідності ви­роб­лення но­вих прин­ципів, ми­ру і без­пе­ки для Су­час­ності. Од­ну з та­ких ініціатив що­до не­обхідності за­почат­ку­ван­ня в Європі про­цесу "Хель­син­ки-2" вніс 5 лип­ня 2017 ро­ку на засіданні ПА ОБСЄ Пре­зидент Рес­публіки Біло­русь Олек­сандр Лу­кашен­ко.

10-11 трав­ня 2019 ро­ку у місті Ль­вові (Ук­раїна) в ме­жах щорічних за­ходів Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки (Х ТМС-2019) з ви­корис­танням тех­но­логії "ди­намічної ме­режі" ми пла­нуємо про­вес­ти пер­шу спро­бу за­галь­ної дис­кусії з ви­роб­лення но­вих прин­ципів ми­ру і без­пе­ки в Європі і Світі.   

- Як би ви оціни­ли ос­танні події міжна­род­но­го політич­но­го жит­тя (які са­ме - на Ваш вибір: США, Євро­па, Росія, країни Схо­ду то­що)?

- Но­виною, яка де­далі ши­рить­ся світом, є на­дан­ня То­мосу про на­дан­ня ав­то­кефалії Пра­вос­лавній церкві Ук­раїни. І все ж, вва­жаю, що більш зна­чими­ми для роз­витку політич­ної си­ту­ації в світі за­лиша­ють­ся ос­танні пре­зидентські ви­бори в США (2016) і події у Франції, пов'язані з про­тес­та­ми "жов­тих жи­летів" (2017). Обидві ці події, як на ме­не, є взаємо­пов'яза­ними між со­бою і свідчать про наб­ли­жен­ня цих країн до ста­ну, який англій­ський філо­соф То­мас Гоббс наз­вав у своєму трак­таті "Левіафан" (1651) "вій­ною всіх про­ти всіх" (Bellum omnium contra omnes). Інши­ми сло­вами, в цих країнах ви­чер­пуєть­ся лібе­раль­но-де­мок­ра­тич­ний по­тенціал пос­тмо­дер­но­го роз­витку і во­ни, як ми з Ва­ми поз­на­чили ви­ще, наб­ли­жа­ють­ся до си­ту­ації ра­дикаль­них соціаль­них змін у бік "ме­тамо­дер­ну".

 Для ме­не, нап­риклад, го­лов­ним інди­като­ром то­го чи іншо­го суспіль­но­го ста­ну є са­мосвідомість індивідів провідної соціаль­ної гру­пи, їх іден­тичність (соціаль­на чи соцієталь­на). Для суспіль­ств ко­лишнь­ого "Мо­дер­ну" (скажімо, рес­публік ко­лишнь­ого СРСР) ця іден­тичність бу­ла пов'яза­на з ото­тож­ненням індивідом се­бе з соціаль­ною гру­пою чи кла­сом. Відповідно ціннісну ос­но­ву та­ких лю­дей це­мен­ту­вали гру­пові чи ко­лек­тивні цінності, лю­дина відчу­вала се­бе як час­тку ціло­го і то­му та­кого соціаль­но­го суб'єкта пра­вомірно мож­на ото­тож­ню­вати з ка­тегорію "Ми". Цілком про­тилеж­ним ти­пом соціаль­но­го суб'єкта є ка­тегорія "Я", в ос­нові якої ле­жать індивіду­альні цінності і соцієталь­на (інтег­раль­на) іден­тичність. Цей соціаль­ний пси­хотип, влас­не, й скла­дає ос­но­ву су­час­но­го - Пос­тмо­дер­но­го суспіль­ства і то­му во­но нерідко на­зиваєть­ся атомізо­ваним, а че­рез її провідну пси­хологічну ри­су - раціональ­ним.

 Зро­зуміло, що у світлі ви­щевик­ла­дено­го цілком зро­зумілим стає той факт, що ос­тання пре­зидентсь­ка ви­бор­ча ком­панія в США кар­ди­наль­но зміни­ла свою ри­тори­ку. Клю­човим сло­вом пе­ред­ви­бор­чих текстів обох пре­тен­дентів на пост пре­зиден­та США Хілларі Клінтон і До­наль­да Трам­па ста­ло сло­во "Ми" (2016). Теж са­ме ми зустрічаємо і в назві кни­ги по­чес­но­го про­фесо­ра фран­цузь­кої Сор­бонни Міше­ля Маф­фе­солі "Час пле­мен. За­непад індивіду­алізму в пос­тмо­дер­но­му суспіль­стві (1988). Де­таль­ний аналіз соціаль­ної си­ту­ації в США і Франції на­дає й інші свідчен­ня про нас­туп в цих країнах "Ме­тамо­дер­ну".   

- Що, ко­го, на ваш пог­ляд, лю­дина пе­редусім хо­че ба­чити й чу­ти у медіап­росторі: політиків, на­уковців, митців та їх тво­ри, за­коно­давців, тих, хто вирішує її по­бутові проб­ле­ми, ве­ликих осо­бис­тостей чи осо­бис­тостей зви­чай­них, світи ці, ближчі чи да­лекі та прий­дешні? 

- Зро­зуміло, що май­бут­ня пер­спек­ти­ва Ук­раїни й біль­шості інших пос­тра­дянсь­ких країн пов'яза­на з ут­вер­джен­ням індивіду­аль­них ціннос­тей і раціональ­ної свідо­мості лю­дей, їх інно­вацій­ною ак­тивністю. От­же, клю­чови­ми те­мами ук­раїнсь­ко­го сь­ого­ден­ня ста­вати­муть са­море­алізація лю­дини та її успіхи в освіті, на­уці, бізнесі, політиці, інших сфе­рах життєдіяль­ності.

Що­до клю­чових пер­со­нажів цих тем, то ни­ми пе­редусім ма­ють ста­ти ліде­ри. При­чому го­лов­ним чи­ном ліде­ри-но­вато­ри. Ад­же ос­но­ва зрос­тання країни, бла­гопо­луч­чя лю­дей так чи інак­ше в су­час­но­му суспіль­стві пов'язані з еко­номікою, а її ос­но­вою - інно­вацій­ний про­цес.

Тут цілком до­реч­но зга­дати вис­новки ар­гентинсь­ко­го філо­софа і еко­номіста Кла­удіо Са­ломо­на, що він їх зро­бив за наслідка­ми про­веде­ного ним нап­рикінці 90-х років досліджен­ня еко­номіки США пер­шої по­лови­ни ХХ століття, ко­ли в цій країні пос­тав інфор­мацій­но-інно­вацій­ний сег­мент еко­номіки, склав­ши ос­но­ву її постіндустріаль­ної інфрас­трук­ту­ри. От­ри­мані ним ре­зуль­та­ти свідчать про те, що індустріаль­ний еко­номічний сег­мент, в ос­нові яко­го ле­жать труд і капітал, за­без­пе­чує ли­ше до 14% по­тенцій­но­го при­бут­ку суб'єктів гос­по­дарю­ван­ня в той час, як по­будо­вана на інно­вації постіндустріаль­на еко­номіка, спро­мож­на на­дати 86% по­тенцій­но мож­ли­вого при­бут­ку. Особ­ли­ве зна­чен­ня цей ре­зуль­тат на­буває для пос­тра­дянсь­ких країн, які за ра­хунок інно­вацій мог­ли б за­без­пе­чити як над­при­бут­ки для груп круп­но­го капіта­лу, так і дос­той­ний соціаль­но-еко­номічний рівень для се­реднь­ому кла­су своїх країни.

В ць­ому кон­тексті не ос­таннім пос­тає пи­тан­ня що­до дже­рел інно­вацій­ної ак­тивності лю­дей. З ог­ля­ду на ре­зуль­та­ти моніто­рин­го­вих досліджень, що їх ве­дуть про­тягом 26 років пред­став­ни­ки Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки, не безпідстав­но мож­на вва­жати, що та­кими дже­рела­ми є ар­хе­типи ко­лек­тивно­го несвідо­мого, зок­ре­ма та­кий їх клас, як ар­хе­типи-ло­гос (див.: Жиль­бер Дю­ран).    

- Як­що роз­гля­дати медіап­ростір з точ­ки зо­ру но­ос­ферно­го підхо­ду, то як би виз­на­чили це по­нят­тя, цю сутність осо­бис­то ви? Що б ви сю­ди вклю­чили? Що, на ва­шу дум­ку, потрібно для роз­витку ук­раїнсь­ко­го медіап­росто­ру?

- Прий­ня­то вва­жати, що праці зас­новни­ка НАН Ук­раїни Во­лоди­мира Вер­надсь­ко­го "Ети­ка" (1880), "Декіль­ка слів про но­ос­фе­ру" (1944) і "На­уко­ва дум­ка як пла­нетар­не яви­ще" (1945) є клю­чови­ми для ста­нов­лення еко­логічної ети­ки, яка єднає у гар­моній­не ціле при­род­ний і соціаль­ний ас­пекти роз­витку людс­тва. Од­на­че з роз­витком соціогу­манітар­ної на­уки, пе­редусім пси­хології, цей но­ос­ферний кон­цепт ук­раїнсь­ко­го уче­ного цілком пра­вомірно роз­ши­рити на пси­хологічну при­роду лю­дини. Тут цілком до­реч­ни­ми мо­жуть зап­ро­поно­вана сто років то­му швей­цар­цем Кар­лом Юн­гом ідея що­до існу­ван­ня ар­хе­типів ко­лек­тивно­го несвідо­мого, а та­кож сфор­муль­овані півстоліття то­му ук­раїнцем Пет­ром Галь­періним те­орія по­етап­но­го фор­му­ван­ня ро­зумо­вих дій і фран­цу­зом Жиль­бе­ром Дю­раном кон­цепція Іма­жинер, що сто­суєть­ся ан­тро­пологічних струк­тур у­яв­но­го.

 Ці клю­чові ідеї на­уковців є дос­татньо пер­спек­тивни­ми і в своїй єдності, як мені ви­даєть­ся, спро­можні по­яс­ни­ти взаємодію свідо­мого (соціаль­них інсти­тутів) і несвідо­мого (ар­хе­типів ко­лек­тивно­го несвідо­мого). Зок­ре­ма, як на­уко­во-освітній про­цес, роз­ви­ває простір ко­лек­тивно­го несвідо­мого, а ос­танній жи­вить су­час­ний інно­вацій­ний про­цес, за­без­пе­чує ефек­тивне функціону­ван­ня соціаль­них інсти­тутів і, бу­дучи опо­серед­ко­вани­ми ар­хе­типа­ми ко­лек­тивно­го несвідо­мого (не­матеріаль­ною куль­ту­рою людс­тва), відтво­рює ор­ганічну єдність су­час­но­го "атомізо­вано­го суспіль­ства".   

Медіап­ростір, що й­ого ут­во­рю­ють ЗМК, пред­стає, та­ким чи­ном, гар­моніза­тором інно­вацій­но­го роз­витку Су­час­но­го суспіль­ства і дже­релом соціаль­ної єдності суспіль­ства. Відповідно медіап­ростір пред­стає своєрідним май­дан­чи­ком для ши­роко­го суспіль­но­го діало­гу, роз­ви­ток яко­го мож­на наз­ва­ти місією ЗМІ.

- Які якісні та кількісні по­каз­ни­ки інфор­мацій­но­го прос­то­ру дер­жа­ви ви б виз­на­чили як най­важ­ливіші?

- Як­що ма­ти на увазі інно­вацію як рушій­ну си­лу соціаль­но­го роз­витку су­час­но­го пос­тмо­дер­но­го суспіль­ства, а ко­мунікацію як фак­тор гар­монізації інно­вацій­но­го про­цесу, то та­кими по­каз­ни­ками мож­на вва­жати кількість "са­модос­татніх" гро­мадян в суспіль­стві та їх ко­мунікацій­ну (комп'ютер + інтер­нет) оз­броєність. На­ша ме­тоди­ка БАД (Бур­ла­чук, Афонін, Дон­ченко, 2002) доз­во­ляє з ви­соким сту­пенем дос­товірності вимірю­вати пер­ший з по­каз­ників. Що­до дру­гого, то це спро­можність ЗМІ/ЗМК що­до підтрим­ки не­обхідно­го рівня соціаль­ної інно­вації, а та­кож об­ся­ги інфор­мацій­но-інно­вацій­но­го сег­менту постіндустріаль­ної еко­номіки та й­ого ха­рак­те­рис­ти­ки сто­сов­но кон­ку­рен­тос­про­мож­ності.  

- Яких яс­кра­вих осо­бис­тостей ми­нув­ши­ни й на­шого ча­су ви хотіли б ба­чити на ук­раїнсь­ко­му ТБ і чу­ти в ефірі ук­раїнсь­ко­го радіо? Те ж са­ме за­питан­ня - що­до ТБ і радіо різних країн світу.

- Мені ви­даєть­ся, що кож­на з пос­та­тей, яка адек­ватно пе­ред­чу­вала або опи­сува­ла Пос­тмо­дер­ну су­часність, перш за все її "універ­сальні" ха­рак­те­рис­ти­ки, гідна то­го, щоб з нею, її іде­ями і оцінка­ми знай­оми­лася на­ша мо­лодь. Що­до кон­крет­них пер­со­налій, то во­ни но­сять індивіду­альні упо­добан­ня. Се­ред та­ких я наз­вав би пе­редусім бри­тан­ця Зиг­мунда Ба­ума­на, аме­риканців Еріха Фром­ма, Ед­варда Бер­ней­са, фран­цузів Жа­на Бодрій­яра, Жиль­бе­ра Дю­рана, Міше­ля Маф­фе­солі, Сер­жа Мос­ковічі, Алексіс де Токвіля, Міше­ля Фу­ко, Тей­яра де Шар­де­на, швей­цар­ця Кар­ла Юн­га та інших.   

- Ви є нат­хнен­ни­ком і очіль­ни­ком міжна­род­но­го iнтер­нет-клу­бу на­уковців та ек­спертів. Якою вам ба­чить­ся роль ко­мунікації, діало­гу? Який са­ме діалог ак­ту­аль­ний, якою мо­же бу­ти й­ого то­нальність, і що, на ваш пог­ляд, за­важає діало­гу як та­кому? Яким чи­ном ви до­сягаєте то­го, що лю­ди, які бе­руть участь у дис­кусіях Клу­бу, не про­мов­ля­ють у чер­го­вий раз "те, що слід", як ман­тру, а все ж індивіду­альні і вільні, а зна­чить, нес­подівані, не­без­пе­речні, ураз­ливі для зовнішньої кри­тики? Які прик­ла­ди інших філо­софсь­ких, політо­логічних дис­кусій­них клубів мо­жете на­вес­ти?

- Як вже ми з ва­ми заз­на­чали, сис­те­мо­ут­во­рю­ючим фак­то­ром роз­витку су­час­но­го суспіль­ства є інно­вація, по­тенціал якої сь­огодні в Ук­раїні скла­дає 25% і най­ближ­чим ча­сом зрос­те до 40% до­рос­ло­го на­селен­ня. Це вже сь­огодні скла­дає кількість суб'єктів інно­вації близь­ко 10 млн. і най­ближ­чим ча­сом збіль­шить­ся до 15 млн. ук­раїнців. З ура­хуван­ням ши­роко­го спек­тра соціаль­них інте­ресів та­кий об­сяг різно­век­торної інно­вацій­ної ак­тивності лю­дей нав­ряд чи в змозі за­лиши­тися в стані ке­рова­ності з бо­ку дер­жавно­го і не­дер­жавно­го ме­нед­жмен­ту. На до­помо­гу ма­ють прий­ти про­цеси са­мо­ор­ганізації. Од­нак  за­пус­ти­ти їх нав­ряд чи мож­ли­во без ко­мунікації.

Не бу­ду, на­пев­но, оригіналь­ним, як­що слідом за моїм зем­ля­ком із До­нець­ка Олек­сан­дром Па­наріним, про­фесо­ром Мос­ковсь­ко­го універ­си­тету імені М. В. Ло­моно­сова ска­жу, що ко­муніка­тив­ний ком­по­нент відіграє в су­час­но­му суспіль­стві роль гар­моніза­тора су­час­но­го суспіль­ства.

У прак­тиці ста­нов­лення Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки ми ще 1999 ро­ку за­почат­ко­вува­ли на базі ла­бора­торії Інсти­туту політич­ної і соціаль­ної пси­хології НАПН Ук­раїни щось на кшталт клу­бу "Соціаль­ної гло­балісти­ки". Періодичність на­ших зустрічей бу­ла 1-2 місяці. На такі зустрічі ми зап­ро­шува­ли до­повідачів ак­ту­аль­них тем з Ук­раїни, Росії. Навіть спіль­но з ве­ликим СПб-універ­си­тетом пла­нува­ли про­вес­ти міжна­род­ну кон­фе­ренцію, на яку ви­вес­ти ве­лику гру­пу та­ких ук­раїнсь­ких дослідників, як Ана­толій Ар­сеєнко, Віталій Пав­ленко, Юрій Па­хомов та ін. По­ряд­ком підго­тов­ки до кон­фе­ренції росіяни взя­ли на се­бе відповідальність за гран­то­ве за­без­пе­чен­ня на­ших намірів. Ми - за зап­ро­шен­ня євро­пей­ських спікерів (з Лон­до­на, Ам­стер­да­ма і Ри­му). На жаль, поп­ри роз­по­чатої вже ро­боти з підго­тов­ки за­ходу, цей чу­довий намір так і не вда­лося здій­сни­ти че­рез брак фінан­со­вої підтрим­ки.

Яс­кра­вими спро­бами роз­витку подібних ініціатив ста­ли прак­ти­ки, що ми їх ініціюва­ли вже під час існу­ван­ня Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки. Й­деть­ся про за­почат­ку­ван­ня за­ходів з по­пуля­ризації ре­зуль­татів досліджень УША у фор­маті міжна­род­но­го лек­торія "За­кономірності та особ­ли­вості Ук­раїнсь­кої тран­сфор­мації". За період з жов­тня 2015 по гру­день 2016 рр. на­ми бу­ло ор­ганізо­вано 20 міжна­род­них оч­но-дис­танцій­них інтер­нет-фор­матів із за­лучен­ням учас­ників з 5 країн світу: https://www.youtube.com/playlist?list=PLCiE7UTMLHiNAW5nY7tHQTM6wJeOPWyRy. Відкри­то дис­кусій­ний май­дан­чик у фор­маті міжна­род­но­го інтер­нет-клу­бу друзів Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки, який проісну­вав з ве­рес­ня 2016 по квітень 2017 рр.: https://www.youtube.com/playlist?list=PLCiE7UTMLHiNdM-9MKDe4JC-QyqQsKWyp).

Ор­ганізу­ючи цю ро­боту, ми бра­ли за взірець клуб при­хиль­ників ідей Жиль­бе­ра Дю­рана в Гре­ноблі (Франція). Щоп­равда, не бук­валь­но, а ли­ше як орієнтир. Сь­огодні мож­на ска­зати, що ці фор­ми ро­боти на­шої спіль­но­ти ви­корис­то­ву­ють­ся і далі, але вже епізо­дич­но, за пот­ре­бою, то­му що ос­новні фор­ми, які ми прак­ти­куємо (ком­плекс щорічних за­ходів УША), нас цілком за­доволь­няє. Нав­ко­ло шко­ли та її за­ходів скла­лося пев­не ко­ло ав­торів, склад яких має ди­наміку. В орбіту шко­ли на сь­огодні вхо­дять близь­ко 200 на­уковців з 15 країн світу. УША має мо­лодіжне, що­року об­новлю­ване  кри­ло. Од­нак це не дає пов­них га­рантій для ста­лого роз­витку. Ос­танній, як на ме­не, мо­же за­без­пе­чити єди­не - інно­вацій­ний ком­по­нент, який потрібно що­року вип­ро­бову­вати. Тіль­ки так і мож­на роз­ви­ватись.

- Які ваші улюб­лені місця у Києві, в Ук­раїні? Мо­же, й не тіль­ки в Ук­раїні? Га­даю, лю­дину ба­гато в чо­му виз­на­ча­ють улюб­лені місця...

- Ду­маю, ви по­годи­тись з дум­кою про те, що місце ва­шого на­род­ження і ди­тинс­тва - це най­до­рожчі місця для кож­но­го з нас. Та­ким місцем для ме­не є місто Маріуполь До­нець­кої об­ласті, де прой­шло моє ди­тинс­тво і шкільні ро­ки. Місця ж сво­го на­род­ження (місто Кун­гур Пермсь­кої об­ласті) я не тіль­ки не пам'ятаю, але й на­родив­ся там, пе­ребу­ва­ючи тим­ча­сово так са­мо, як і в місті Вор­ку­та чи лісгос­пза­гу Ар­хангель­ської об­ласті Росії.

Пам'ятаю, як після 8 кла­су я мріяв ста­ти капіта­ном да­леко­го пла­ван­ня і то­му поїхав пос­ту­пати в Ризь­ку (Латвія) мо­рехідну шко­лу. Зреш­тою після стро­кової служ­би я опи­нив­ся у Ль­вові, де фак­тично і роз­по­чав свою тру­дову діяльність. Вже бу­дучи у зріло­му віці я зро­зумів, що мій по­тяг до виїзду з Маріупо­ля був пов'яза­ний з пот­ре­бами мо­го влас­но­го роз­витку, а відтак і з куль­ту­рою. Сь­огодні "куль­тур­ний не­долік" тої чи іншої місце­вості ком­пенсу­ють Інтер­нет і за­соби ма­сової ко­мунікації. І це, мож­на ска­зати, є пев­ним по­зити­вом.

От­же, дру­гим рідним містом для ме­не став Львів, зок­ре­ма око­лиці Ви­соко­го зам­ку, який зберігає пам'ять про Да­нилу Га­лиць­ко­го та й­ого си­на Ле­ва,. У Ль­вові, в зам­ку По­тоць­ко­го, я од­ру­жив­ся. Тут же на­роди­лися мої си­ни-близ­ню­ки. А Львівсь­ка об­ласть (місто Чер­во­ног­рад Со­каль­сько­го рай­ону) в ціло­му ста­ла місцем по­чат­ку моєї тру­дової кар'єри.  

- Які ху­дожні тво­ри, тво­ри мис­тец­тва (те­атр, кіно, жи­вопис то­що), іме­на пись­мен­ників, митців для вас - са­ме нат­хнен­ня, най­ближчі Вам, най­улюб­леніші?  

- Що­до су­час­но­го кіне­матог­ра­фа, літе­рату­ри, те­ат­ру то­що, то мені нав­ряд чи є чим хва­литись. Тут я за­лиша­юсь кон­серва­тив­ним при­хиль­ни­ком кла­сич­но­го літе­рату­ри, му­зики, мис­тец­тва. Хо­ча не мо­жу ска­зати, що цілком відки­даю мож­ли­вості знай­оми­тись з но­вими ав­то­рами. Якось бу­дучи ще в 90-та ро­ки у си­на в Німеч­чині (а він пал­кий при­хиль­ник всь­ого ук­раїнсь­ко­го) я з ве­ликою приємністю відкрив для се­бе та­ких но­вих ук­раїнсь­ких ав­торів, як Ан­дру­хович, За­буж­ко, Жа­дан, Кур­ков та інші.  

- Іноді чую та­ке: як­що "роз­по­рошу­вати­ся" (лю­бити і гу­манітарні, і при­род­ничі на­уки, зай­ма­тися різни­ми улюб­ле­ними пред­ме­тами, ба­гато їзди­ти по кон­фе­ренціях, ма­ти ба­гато твор­чих зв'язків, "відволіка­тися" на різні про­ек­ти й "хотіти за­над­то ба­гато"), не зро­биш стіль­ки й так як на­уко­вець або ми­тець, як зро­бив би, як­що б не "ро­поро­шував­ся". Ма­буть, це вирішуєть­ся індивіду­аль­но. Що ска­жете ви?

- Ви тор­кну­лися ти­пологічних рис су­час­ної са­модос­татньої лю­дини, якій при­таман­на вузь­коп­рофільність її про­фесій­них мож­ли­вос­тей. У зв'яз­ку з цим зга­дую ви­падок, що тра­пив­ся зі мною 2002 ро­ку в Шот­ландії. Під час кон­фе­ренції в ме­не за­губив­ся гвин­тик, що три­мав дуж­ку оку­лярів. На моє звер­нення до го­дин­ни­кової май­стерні з цією проб­ле­мою я от­ри­мав впер­ту про­позицію шу­кати май­стер­ню з ре­мон­ту оп­ти­ки. Са­ме тут я впер­ше відчув різни­цю між західноєвро­пей­ською вузь­кою спеціалізацією кадрів і на­шою пос­тра­дянсь­кою універ­сальністю кадрів.

Та­кий собі універ­салізм, що й­ого про­пону­вала ра­дянсь­ка сис­те­ма ви­роб­ниц­тва  і уп­равління ви­хову­вав відповідний пси­хосоціотип "геніаль­ної" лю­дини - та­кого собі ко­та Мат­роскіна з відо­мого на пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі муль­тфіль­му "Прос­токва­шино", який вміє і те, і дру­ге, і третє і ба­гато ще іншо­го. Са­ме цей пси­хосоціаль­ний про­тотип геніаль­ності призвів до то­го, що я му­сив опа­нува­ти не од­ну про­фесію. Їх ар­се­нал на­рахо­вував а ж 34 профіля. На­томість час прив­но­сить своє і сь­огодні поз­на­чені людські влас­ти­вості вже ста­ють ек­зо­тикою.   

- Вас дру­жина не рев­нує до ку­пи ва­ших уче­ниць та со­рат­ниць, - бо ж спілку­ван­ня ва­ше не­осяж­не, і пла­нам кінця-краю не­має?

- Мені ду­же по­щас­ти­ло з дру­жиною. Між на­ми є суціль­на довіра і яки­хось не­поро­зумінь не ви­никає. Прос­то і я, і во­на маємо чи­мало різних твор­чих ініціатив і справ. Тож, на якісь зай­вості прос­то не­має ча­су.

- Ви ба­гато ман­друєте світом як на­уко­вець. Прик­лад ць­ому - зок­ре­ма ди­вовиж­на зустріч на­уковців в Універ­си­теті Мон­пельє 3 ім. По­ля Ва­лері у Франції у червні ць­ого ро­ку, учас­ни­цею якою ма­ла щас­тя бу­ти. Хо­чу вас за­пита­ти: Чи мож­ли­вий світ без іде­ології, без політич­них партій, кон­ку­ренції, жа­ги пе­ремо­ги од­не над од­ним, війн, у т. ч. інфор­мацій­них? Чи ре­аль­на політи­ка не­насил­ля?

- Мож­ли­во зди­вую ко­гось, але ос­таннім ча­сом при­ход­жу до вис­новку, що ра­дянсь­ка сис­те­ма з її неп­ри­мирен­ною соціаль­но-кла­совою при­родою й іде­ологією не­се в собі по­тенціал "вой­ов­ни­чої конфліктності". Що­най­мен­ше, на що спро­мож­на ця сис­те­ма, так це на ком­проміс, який по суті є відтерміно­ваним рішен­ням. Інши­ми сло­вами, з усіх форм дер­жавності то­талітар­на сис­те­ма є ек­спан­сивна за своєю при­родою.

 Особ­ли­во не­без­печною з цієї точ­ки зо­ру є пе­рехідний стан суспіль­ства від то­таліта­риз­му до де­мок­ратії в й­ого інверсій­но­му (зво­рот­но­му) стані, ко­ли спос­терігаєть­ся відхід від про­голо­шених форм де­мок­ратії і по­вер­нення до дик­та­ту в політиці, еко­номіці і куль­турі. Прик­ла­ди та­кої інверсії ми ба­чили в пос­твей­марській Німеч­чині (1933-1945), Чилі (1973-1990), а нині ба­чимо в Росії (2000-2018) та інших країнах.

З цієї точ­ки зо­ру лібе­раль­но-де­мок­ра­тич­на сис­те­ма правління є най­менш ураз­ли­вою з точ­ки зо­ру дер­жавно­го на­сил­ля, жа­ги до пе­ремо­ги од­не над од­ним, війн то­що.

- Які цінності, нап­раць­овані Євро­со­юзом, ви б вва­жали та­кими, що во­ни ма­ли б втілю­вати­ся в Ук­раїні? Які цінності, на ва­шу дум­ку, Ук­раїна мо­же зап­ро­пону­вати світові, бо є ж такі, які ав­тентичні ха­рак­те­ру й долі ук­раїнців і скла­лися як тра­диційні при­род­но-істо­рич­ним шля­хом?

- Пе­редусім й­деть­ся про цінності та інсти­тути, пов'язані з за­без­пе­чен­ням умов для розквіту індивіду­аль­них сил лю­дини - освітні стан­дарти нав­чання впро­довж жит­тя стан­дарти, пра­во лю­дини на влас­ний вибір, вибір при от­ри­манні гран­ту чи заміщені ва­кан­тної по­сади то­що. Ос­таннє, на жаль, є відчут­ною ва­дою на пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі, де фор­му­ла де­мок­ратії, яку на­дає нам аме­рикансь­кий політо­лог Адам Пше­ворсь­ким, пе­рек­ру­чуєть­ся з точністю до нав­па­ки. Як­що він го­ворить: де­мок­ратія - це пе­редусім пе­ред­ба­чена про­цеду­ра, але не­перед­ба­чені наслідки зас­то­суван­ня цієї про­цеду­ри (влас­не, кон­курс). То в нас - це нав­па­ки: пе­ред­ба­чені наслідки зас­то­суван­ня про­цеду­ри (знаємо, ко­го оби­раємо!), але не­перед­ба­чені про­цеду­ри. При ць­ому змінність та­ких про­цедур по­яс­нюєть­ся не­обхідністю ре­форм. Над­банням су­час­ної Євро­пи є інсти­тути за­хис­ту інте­лек­ту­аль­ної влас­ності та май­но­вих прав лю­дини то­що.

 Впев­не­ний, що Ук­раїна по­будує, при­чому ду­же ско­ро, су­часні інсти­тути, які сто­яти­муть на за­хисті прав та інте­ресів ук­раїнців. Сь­огодні ж на за­ваді ць­ому сто­ять наші - ук­раїнські олігар­хи, які не го­тові діли­тись своїми стат­ка­ми з суспіль­ством. До то­го ж, Ук­раїна є на сь­огодні най­ближ­чим оф­шо­ром для круп­но­го бізне­су Євро­пи. До­лан­ня цієї тен­денції, га­даю, ле­жить не в еко­номічній, а пси­хологічні пло­щині. Ад­же проб­ле­ма не, влас­не, в олігар­хах, а в "олігархічній пос­тра­дянській свідо­мості", яка домінує на пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі. Зок­ре­ма, за да­ними моніто­рин­го­вих досліджень Інсти­туту соціології НАН Ук­раїни, від 1992 ро­ку все ще незмінною за­лишаєть­ся си­ту­ація, в якій ? ук­раїнців ви­яв­ля­ють пси­хологічну го­товність вирішу­вати свої власні проб­ле­ми за ра­хунок іншо­го. Все це мож­на роз­гля­дати як пев­ну спад­щи­ну ра­дянсь­кої до­би з її дер­жавною мо­нополією, яка сь­огодні ав­то­матич­но пе­рет­во­рила­ся на при­ват­ну мо­нополію круп­но­го капіта­лу.

 І все ж, моніто­рин­гові дані Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки да­ють надію очіку­вати зміни си­ту­ації на кра­ще. При­чому вже най­ближ­чим ча­сом. І сек­рет та­ких ди­намічних змін по­лягає не в еко­номічних об­ста­винах, які ко­лись пре­зидент США Франклін Руз­вельт зап­ро­пону­вав як ре­цепт для ство­рен­ня "се­реднь­ого кла­су", що став ос­но­вою еко­номічно­го роз­витку су­час­но­го суспіль­ства. Ду­маю, че­рез соціокуль­турні особ­ли­вості, які, влас­не, умож­ли­вили існу­ван­ня сис­те­ми ра­дянсь­ко­го ус­трою і дер­жавно­го мо­нополізму, Ук­раїна з її "медіан­ною" (зо­лотий пе­реріз) соціокуль­тур­ною спе­цифікою, про­демонс­трує новітні фор­ми ви­ходу країни з кри­зи пе­рехідної до­би. З ци­ми зміна­ми во­на не­заба­ром явить світові не тіль­ки еко­номічну ди­наміку роз­витку, а й нові про­позиції на рин­ку роз­поділу праці.  

- Як­би зав­тра ого­лоси­ли, що пла­нета Зем­ля пе­рехо­дить на но­вий рівень, те­пер у всь­ому - сво­бода і не­об­ме­жені мож­ли­вості, за що б відра­зу взя­лися і яким би ста­ли влас­не ви? Яким би став світ, що в нь­ому з'яви­лося но­вого і що б на­зав­жди пішло? І як би ви наз­ва­ли епо­ху, що й­де за епо­хою ме­тамо­дер­ну?

- Як­би та­ка мож­ливість дій­сно нас­та­ла, це не­одмінно ви­корис­тав би для здій­снен­ня чи­сель­них свої про­ектів, ре­алізацію яких галь­му­вав брак коштів.

 Зізна­юсь, що са­ме цей мо­тив ру­хає моєю ак­тивністю та і жит­тям в ціло­му.

- Дя­кую вам за бесіду, ша­нов­ний па­не Еду­ар­де. Ра­да зна­ти вас, нав­ча­тися у вас най­важ­ливішим на­вич­кам уч­ня, дослідни­ка. Дя­кую вам і ва­шим помічни­кам за прек­расні на­укові за­ходи все­ук­раїнсь­ко­го та міжна­род­но­го рівнів, за не­пере­вер­ше­ну пра­цю, яка щой­но по­бачи­ла світ, - пе­рек­лад ук­раїнсь­кою кни­ги відо­мого фран­цузь­ко­го соціоло­га, на­шого су­час­ни­ка Міше­ля Маф­фе­солі, а та­кож за осо­бис­те знай­омс­тво з ним та й­ого послідов­ни­ками.