Я не согласен ни с одним словом, которое вы говорите, но готов умереть за ваше право это говорить... Эвелин Беатрис Холл

независимый интернет-журнал

Держись заглавья Кругозор!.. Наум Коржавин
x

Про самодостаточных украинцев, психотип "гениальности" и медиапространство метамодерна

Опубликовано 19 Февраля 2019 в 08:38 EST

Многолетние читатели всеконтинентального "Кругозора", выходящего
на русском языке, помнят украинскую рубрику "Спадщина" ("Наследие"). Она не случайна - ведь журнал, появившийся как плод содружества украинских и американских журналистов и IT-специалистов, привлёк немало украинских читателей и авторов. Сегодня мы возвращаемся к той традиции, публикуя любезно предоставленную "Кругозору" беседу известного украинского журналиста Натальи Гловановой с профессором Национальной академии государственного управления при Президенте Украины, основателем Украинской школы архетипики Эдуардом Афониным.
Гостевой доступ access Подписаться

- Ша­нов­ний па­не Еду­ар­де, вітаю вас! Доз­воль­те де­що вит­ра­тити ваш час на на­шу бесіду. За­раз, у дні, ко­ли ува­га лю­дей до ук­раїнсь­ких те­ле­ек­ранів де­що по­сили­лася, да­вай­те й поч­не­мо з цієї сто­рони бут­тя. Які сте­ре­оти­пи, що про­мов­ля­ють­ся у те­лерадіоп­росторі Ук­раїни, вас дра­ту­ють найбіль­ше?

- Мо­ва, як відо­мо, є чу­довим інди­като­ром людсь­кої свідо­мості. Тож навіть в ході своїх а­уди­тор­них за­нять в Національній ака­демії дер­жавно­го уп­равління при Пре­зиден­тові Ук­раїни я прак­ти­кую такі ініціати­ви, як скла­дан­ня слу­хача­ми пев­но­го те­за­уру­су зі слів-сте­ре­отипів, від яких ми маємо відмов­ля­тись.

Нап­риклад, сво­го ча­су наші очіль­ни­ки (пре­зиден­ти, прем'єр-міністри, спіке­ри Вер­ховної Ра­ди Ук­раїни та ін.) ак­тивно ви­корис­то­вува­ли сло­во "пе­ресічна" осо­ба, гро­мадя­нин, ук­раїнець то­що. Прий­шло­ся звер­ну­ти на це ува­гу, оскіль­ки в умо­вах су­час­ної - пос­тмо­дер­ної - Ук­раїни провідною пси­хосоціаль­ною гру­пою лю­дей ста­ють са­модос­татні ук­раїнці, яких і по формі, і по суті неп­ра­виль­но відно­сити до пе­ресічних гро­мадян, яки­ми бу­ли ра­дянські лю­ди.

До сте­ре­отипів то­талітар­но­го ра­дянсь­ко­го ми­нуло­го, яких тре­ба поз­бавля­тись, або пра­виль­но ви­корис­то­вува­ти, мож­на віднес­ти сло­ва "стабіль­ний" / "ста­лий". Пер­ше сло­во ав­то­матич­но відно­сить нас до ре­алій ста­тич­ної за своєю при­родою індустріаль­ної ра­дянсь­кої історії в той час, як дру­ге - до пос­тмо­дер­ної су­час­ності, якій влас­ти­ва ди­намічна при­рода і ди­намічна соціаль­на нор­ма.  Те ж са­ме в сфері еко­номіки мож­на ска­зати про сло­ва "стаг­нація" і "ре­цесія". Обид­ва терміни оз­на­ча­ють уповіль­нен­ня еко­номічно­го роз­витку, але від різних при­чин. Пер­ше - це стаг­нація індустріаль­ної за своєю при­родою еко­номіки та її відтво­рюваль­них сил. Дру­ге - це вже ре­цесія, пов'яза­на з не­доліка­ми роз­витку постіндустріаль­ної еко­номіки. 

- Ваші вель­ми на­полег­ливі досліджен­ня у ца­рині ар­хе­типіки - що це? Прис­трасть на­уков­ця, за­хоп­лення, не­вичер­пне дже­рело інстру­мен­тарію, ідей та нат­хнен­ня?

- Ба­гато хто з нас вва­жає прис­трасть си­нонімом ша­лено­го за­хоп­лення чи одер­жи­мості, яка влас­ти­ва політи­ку, на­уков­цю чи іншо­му фахівцю у до­сяг­ненні ним успіху про­фесій­ної са­море­алізації. То­му не бу­ду спе­реча­тись що­до при­таман­ності і мені цих по­чуттів.

Мож­на та­кож, ду­маю, співвіднес­ти ар­хе­типіку, а точніше ідею ар­хе­тип­но­го несвідо­мого, що її привніс в аналітич­ну пси­хологію швей­ца­рець Карл-Гус­тав Юнг, з пев­ною ме­тодо­логією, яка роз­ши­рює ар­се­нал на­уко­вих мож­ли­вос­тей. Зок­ре­ма: що­до ре­алізації в су­час­но­му - пос­тмо­дер­но­му суспіль­стві на­уко­вих зав­дань соціаль­ної прог­ности­ки; оп­тимізації ме­ханізмів ре­гуляції інно­вацій­но­го про­цесу, який стає ос­но­вою су­час­но­го роз­витку лю­дини, суспіль­ства, цивілізації; то­що. Ця ме­тодо­логія відкри­ває для су­час­ної - раціональ­ної і са­модос­татньої лю­дини-індивіда не­об­ме­жений но­ос­ферний по­тенціал ідей всієї по­передньої історії людс­тва.

На­решті,  на­род­ження Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки має певні пе­реду­мови і логіку сво­го ста­нов­лення, у пе­ребігу яко­го здій­сне­но та­ке.

Ство­рено й адап­то­вано до ма­сових опи­тувань спеціальні інстру­мен­ти, що доз­во­ля­ють досліджу­вати ар­хе­тип­ну при­роду ко­лек­тивно­го несвідо­мого: про­ек­тивну ме­тоди­ку "колірних пе­реваг" (ав­тор - Еду­ард Афонін; 1987), осо­бистісний опи­туваль­ник "БАД" (ав­то­ри - Ле­онід Бур­ла­чук, Еду­ард Афонін, Оле­на Дон­ченко; 2002), аналіти­ко-син­те­тич­ну кон­цепцію "Універ­саль­но­го епо­халь­но­го цик­лу" (ав­то­ри - Еду­ард Афонін, Андрій Мар­ти­нов, 1996-2002).

Ініцій­ова­но соціологічні моніто­рин­гові досліджен­ня з ви­корис­танням ар­хе­типо­вої ме­тодо­логії (ав­то­ри - Еду­ард Афонін, Оль­га Ба­лакірєва) за­галь­но­сис­темних змін в Ук­раїні (1992-2017 - 62 досліджен­ня), про­цесів іден­тифікації в Ук­раїні (2002-2018 - 14 досліджень), Росії (2010, 2011), Біло­русі (2010, 2011, 2013), функціональ­ної і ком­пе­тентнісної спро­мож­ності сис­те­ми дер­жавної служ­би Ук­раїни (2005, 2009, 2014 - 3 досліджен­ня). Ре­зуль­та­ти моніто­рин­го­вих досліджень уза­галь­ню­вались в різних на­уко­вих па­радиг­мах:  спо­чат­ку в соцієтальній (1992-1994), потім - в циклічній (1996-2012) і на­решті -  в ар­хе­типній (2002-2019).

- Яким був ваш шлях у на­уку? Як відби­лися на ць­ому шля­ху ди­тячі вра­жен­ня, ад­же во­ни унікальні?

- Мій шлях у на­уку, як сь­огодні мод­на ка­зати, був неліній­ним. Пер­шою на­укою на ць­ому шля­ху пос­та­ла філо­софія. Ста­лося це в се­редині 60-х під час нав­чання на фізи­ко-ма­тема­тич­но­му фа­куль­теті Та­ган­розь­ко­го пе­дагогічно­го універ­си­тету, ко­ли мій вик­ла­дач філо­софії - завіду­вач ка­фед­ри філо­софії Рос­товсь­ко­го ме­дич­но­го універ­си­тету Дмит­ро Зеркін - зап­ро­пону­вав мені підго­тов­ку до всту­пу в аспіран­ту­ру. Жит­тя ж роз­по­ряди­лося по-іншо­му. Нев­довзі по за­вер­шенні інсти­туту я був мобілізо­ваний до лав ра­дянсь­кої армії, а після - до ор­ганів дер­жавної без­пе­ки. Щоп­равда, і тут, під час моєї первісної фа­хової підго­тов­ки у Мінсь­ку я от­ри­мав дру­гий шанс зай­ня­тись пси­хологією. Од­на­че вирішив де­що на­бути прак­тично­го досвіду, який за­тяг­нувся аж до 1986 ро­ку, ко­ли я всту­пив до оч­ної аспіран­ту­ри з пси­хології у Москві.   

Ос­мислю­ючи сь­огодні мій шлях у на­уку, мо­жу впев­не­но ска­зати, що й­ого фун­да­мен­том став пси­хотип "геніаль­ності", який пот­ре­бував моєї са­море­алізації у ба­гать­ох ви­дах людсь­кої діяль­ності. Не ос­танню роль скла­ло шкіль­не се­редо­вище, де па­нува­ла  ат­мосфе­ра учнівсь­кої де­мок­ратії і твор­чості, яка вель­ми спри­яла са­море­алізації ви­хованців, їх твор­чо­го й інте­лек­ту­аль­но­го по­тенціалу. Яс­кра­вим про­явом ра­дянсь­кої сис­те­ми шкіль­ної освіти з її місією "всебічно роз­ви­неної осо­бис­тості" ста­ла ви­пес­ту­вана в ме­не світог­лядна мо­дель "універ­са­ла". А до­волі роз­хо­жий на той час се­ред по­коління шес­ти­десят­ників вислів "фізи­ки-ліри­ки" став моїм життєвим орієнти­ром.  Са­ме цим мож­на, га­даю, по­яс­ни­ти те, що у моєму житті чи не най­кра­щим чи­ном поєдна­лися ши­рокий пізна­валь­ний інте­рес до при­род­ни­чих і суспіль­них на­ук з лю­бов'ю до літе­рату­ри, по­езії, му­зики і тан­ця.

- Ко­го ма­ли за Вчи­телів, по­водирів? Хто зі всесвітньо відо­мих - різних часів - на­дих­нув своїми пра­цями та прик­ла­дами?

- Як я вже заз­на­чав, пер­шим моїм вчи­телем став (1966-1970) док­тор філо­софсь­ких на­ук, про­фесор, завіду­вач ка­фед­ри філо­софії Рос­товсь­ко­го ме­дич­но­го інсти­туту Дмит­ро Зеркін. Й­ого ви­хов­ну спад­щи­ну про­дов­жив (1986-1990) док­тор пе­дагогічних на­ук, зас­тупник завіду­вача ка­фед­ри пе­дагогіки Вій­сько­во-політич­ної ака­демії імені В. І. Леніна Зброй­них Сил СРСР, член ек­спертної ра­ди ВАК СРСР  Во­лоди­мир Да­видов і док­тор філо­софсь­ких на­ук, про­фесор, член-ко­рес­пондент НАН Ук­раїни,  і за­вер­ши­ла (1992-1996) го­лов­ний на­уко­вий співробітник Інсти­туту соціології НАН Ук­раїни, док­тор філо­софсь­ких на­ук, про­фесор, член-ко­рес­пондент НАН Ук­раїни Лідія Со­хань.

Що­до на­уковців, спад­щи­на яких на­диха­ла і про­дов­жує на­диха­ти ме­не в моїх дослідниць­ких розвідках, то се­ред них пе­редусім я наз­вав би та­ких на­уковців, як: Аль­фред Ад­лер, Зиг­мунд Фройд (Австрія), Зиг­мунд Ба­уман, То­мас Гоббс, Джон Локк, Карл Поп­пер, Ро­ланд Ро­бер­тсон, Гер­берт Спен­сер, Ар­нольд Той­нбі (Ве­ликоб­ри­танія), Даніел Ка­неман (Ізраїль), Хо­се Ор­те­га-і-Гас­сет (Іспанія), Ульріх Бек, Макс Ве­бер, Мартін Гай­деґґер, Ге­орг Віль­гельм Фрідріх Ге­гель, Ральф Да­рен­дорф, Еріх Фромм, Ос­вальд Шпен­глер, Карл Яс­перс (Німеч­чи­на), Пй­отр Штом­пка (Поль­ща), Олек­сандр Ахієзер, Ми­кола Бер­дяєв, Андрій Брушлінсь­кий, Ми­кола Да­нилевсь­кий, Ми­кита Моїсеєв, Пи­тирим Со­рокін, Сергій Рубінштейн, Ніна Та­лизіна, Да­вид Фель­дштейн, Олек­сандр Чи­жевсь­кий, Во­лоди­мир Ядов (Росія), Імма­нуїл Вал­лер­стайн, Ерік Еріксон, Ед­вард Бер­нейс, Ірвін Гоф­ман, Аль­берт Кел­лер, То­мас Кун, Ллойд Де Моз, Тол­котт Пар­сонс, Пол Ла­зер­сфельд, Віль­ям Сам­нер (США), Ле­онід Бур­ла­чук, Во­лоди­мир Вер­надсь­кий, Пет­ро Галь­перін, Оле­на Дон­ченко, Сергій Кримсь­кий (Ук­раїна), Жан Бодрій­яр, Фер­нан Бро­дель, П'єр Бурдьє, Жиль­бер Дю­ран, Еміль Дюр­кгейм, Огюст Конт, Жан-Фран­суа Ліотар, Мішель Маф­фе­солі, Серж Мос­ковічі, Жан-Поль Сартр, П'єр Тей­яр де Шар­ден, Алексіс де Токвіль, Мішель Фу­ко (Франція), От­то Вейнінгер, Макс Лю­шер, Жан Піаже, Карл Юнг (Швей­царія) та ба­гато інших.

- Які ваші ро­боти вва­жаєте прог­рамни­ми, вуз­ло­вими у Вашій твор­чості?

До клю­чових робіт, які ста­ли ре­зуль­та­том ре­алізації трь­ох ав­торсь­ких на­уко­вих кон­цепту­алізацій (вій­сько­во-соціаль­ної, соціаль­ної циклісти­ки та ар­хе­типіки публічно­го уп­равління) ста­ли нас­тупні публікації: "Ста­нов­лення Зброй­них Сил Ук­раїни: соціальні та соціаль­но-пси­хологічні проб­ле­ми" (1994 - укр., 2014 - рос.) ; "Суспіль­ний роз­ви­ток від Різдва Хрис­то­вого = Social development AD" (2000 - англ. та укр.) ; "Ве­лика роз­то­ка" (2002 - укр.) ; "Ве­ликая ко­эво­люция" (2003 - рос., англ.) ; "Соціальні цик­ли" (2008 - укр.) ; "Інсти­туціональні особ­ли­вості та тех­но­логії су­час­них політич­них про­цесів" (2008 - укр.) ; "Політичні партії як суб'єкт фор­му­ван­ня політи­ко-уп­равлінсь­кої еліти в умо­вах політич­ної мо­дернізації" (2008 - укр.) ; "Кон­цепту­альні за­сади взаємодії політи­ки та уп­равління" (2010, укр.) ; "Соціаль­на гло­балісти­ка = Со­ци­аль­ная гло­балис­ти­ка" (2011 - укр. і рос., 2012 - рос.) ; "Ук­раїнсь­ке ди­во: від деп­ресії до соціаль­но­го оп­тимізму" (2019 - укр.).

- Су­час­ний ук­раїнець - осо­ба ме­реже­ва чи оди­нак? Які й­ого ос­новні ри­си?

- Су­час­ний ук­раїнець, як свідчать дані 84-х зрізів на­шого моніто­рин­го­вого досліджен­ня (1992-2018), ще скла­даєть­ся. Од­на­че вже за­раз чітко прог­ля­даєть­ся й­ого соціаль­ний пор­трет, що й­ого мож­на склас­ти за да­ними на­шого моніто­рин­го­вого досліджен­ня. Провідним пси­хоти­пом су­час­но­го ук­раїнця вже сь­огодні цілком дос­товірно мож­на наз­ва­ти са­модос­татню осо­бистість, що їй при­таман­на іде­алістич­на кар­ти­на світу, орієнтація на індивіду­альні та утилітарні цінності, сен­сорно-логічне мис­лення, ре­фор­ма­торсь­ка ак­тивність і са­мокон­троль. Це, умов­но ка­жучи, "раціональ­ний пси­хосоціаль­ний тип" лю­дини, яка спи­раєть­ся відповідно на раціональ­ний спосіб прий­нят­тя рішень.

За­галь­на кількість са­модос­татніх ук­раїнців, що ста­ють провідною пси­хосоціаль­ною гру­пою суспіль­ства, на сь­огодні є не мен­ше чверті до­рос­ло­го на­селен­ня Ук­раїни. Най­ближ­чим ча­сом ця час­тка з ви­соким сту­пенем вірогідності мо­же збіль­ши­тися до двох п'ятих за­галь­ної кіль­кості ук­раїнців.

Дру­гу за своєю кількістю ти­пологічну гру­пу ук­раїнців, які ма­ють сфор­мо­вану іден­тичність, скла­да­ють ко­лек­тивісти. Їх кількість в суспіль­стві, схо­же, до­сяга­ла рівня своєї на­сиче­ності і скла­дає од­ну п'яту за­галь­ної кіль­кості ук­раїнців.

Тре­тю гру­пу ук­раїнців скла­дає про­шарок лю­дей, іден­тичність яких є нес­формо­ваною і то­му во­ни ви­яв­ля­ють нестій­ку - си­ту­атив­но змінну по­ведінку. Це своєрідний "пе­рехідний" кон­тингент між раціональ­ною і емоцій­но-чут­ли­вою лю­диною  ю, яка є чут­ли­вою до зовнішніх інфор­мацій­них впливів та жи­вить си­ту­атив­ну по­ведінку.   

- Чи мо­жете ви оха­рак­те­ризу­вати ос­новну "тренд-пер­со­ну" часів ме­тамо­дер­ну? Які її відмінності від лю­дини пос­тмо­дер­ну та мо­дер­ну? Вза­галі, звідки на­род­жуєть­ся й ку­ди ве­де ме­тамо­дерн?

- За­гальні ри­си "тренд-пер­со­ни" часів ме­тамо­дер­ну (або пост-пос­тмо­дер­ну), як на ме­не, прин­ци­пово ма­ло чим відрізня­ють­ся від провідно­го пси­хосоціоти­пу часів мо­дер­ну - "емоцій­но-чут­ли­вої лю­дини", якій при­таманні ма­теріалістич­на кар­ти­на світу, орієнтація на соціаль­но зна­чущу (мо­раль­ну) по­ведінку, інтуїтив­но-об­разне мис­лення та ірраціональ­ний спосіб прий­нят­тя рішень, схильність при­пису­вати відповідальність за ре­зуль­та­ти своєї діяль­ності зовнішнім си­лам і орієнтація на тра­диційні соціальні ролі.

 Од­на­че опи­саний ви­ще пси­хосоціотип (з мож­ли­вими соціокуль­тур­ни­ми відміннос­тя­ми,  які най­кра­ще відповіда­тимуть су­час­ним інфор­мацій­но-ко­муніка­тив­ним мож­ли­вос­тям та­ким як тех­но­логії big data) на­гаду­вати­ме та­ку собі "мо­леку­ляр­ну суспіль­ну мо­дель", в якій ко­лишні са­модос­татні осо­бис­тості часів пос­тмо­дер­ну про­дов­жу­вати­муть зберіга­ти у­яву що­до своєї ав­то­ном­ності сто­сов­но прий­нят­тя рішень. На справді ж, по­ведінка біль­шості та­ких "мо­леку­ляр­них осо­бис­тостей" на­гаду­вати­ме в но­вих умо­вах по­ведінку мо­лекул, що під дією сил елек­тро­магнітно­го по­ля на­бува­ють од­но нап­равле­ний ха­рак­тер. Інши­ми сло­вами, но­ве - пост-пос­тмо­дер­не суспіль­ство за своєю при­родою цілком мож­на наз­ва­ти ме­реже­вим то­талітар­ним суспіль­ством.

Ко­ло країн, які тяжіють сь­огодні до ма­темо­дер­ну (пост пос­тмо­дер­ну) цілком мож­на віднес­ти країни євро­ат­лантич­но­го аре­алу, які ос­таннім ча­сом де­монс­тру­ють оз­на­ки пост-пос­тмо­дер­ної ре­аль­ності - пе­рехід від суб'єктності "Я" до суб'єктності "Ми". Са­ме цим ха­рак­те­ризу­вала­ся ос­тання ви­бор­ча пре­зидентсь­ка ком­панія в США. Про кінець індивіду­алізму пи­ше в своїй книзі по­чес­ний про­фесор Сор­бонни Мішель Маф­фе­солі (1988). 

- Бо­роть­ба за збе­режен­ня іден­тичнос­тей, кор­донів, а та­кож за влас­не бла­гопо­луч­чя - чи не руй­нує во­на про­цес роз­витку, ево­люції, са­мов­доско­нален­ня? У чо­му по­лягає про­цес роз­витку? Яку бо­роть­бу Ви сприй­маєте як при­род­ню, а яку вва­жаєте атавізмом, не­адек­ватністю то­що?

- Ви­бач­те на слові, але за­даний Ва­ми фор­мат з клю­човим сло­вом "бо­роть­ба", як на ме­не, не­се оз­на­ки ми­нув­шої істо­рич­ної до­би (мо­дер­ну), що вже ос­та­точ­но добігає кінця. Судіть самі. Доміну­ючим пси­хосоціаль­ним ти­пом то­гочас­но­го суспіль­ства бу­ла "емоцій­но-чут­ли­ва" лю­дина з влас­ти­вими їй екс­тра­версією (орієнтацією на зовнішні фор­ми пред­метів і ре­чей) та неп­ри­мирен­ним (вой­ов­ни­чим) став­ленням до соціаль­но-кла­сово­го опо­нен­та. Бу­дучи при­хиль­ни­ком "пос­тмо­дер­но­го світу" і спи­ра­ючись на інте­реси но­вого - "раціональ­но­го" пси­хосоціаль­но­го ти­пу лю­дини, який ши­рить своє панівне ста­нови­ще не тіль­ки на пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі, а і в світі в ціло­му, я відки­даю сло­во "бо­роть­ба" як про­тис­то­ян­ня з й­ого не­гатив­ною ко­нотацією, яке врешті-решт спря­мова­не про­ти роз­витку лю­дини. Ад­же во­но не ви­ходить за межі збе­режен­ня, чи функціону­ван­ня соціаль­ної сис­те­ми зак­ри­того ти­пу, яка, нас­правді, галь­мує прог­рес лю­дини, суспіль­ства чи цивілізації в ціло­му. На­томість я на­даю пе­рева­гу сло­ву "ут­вер­джен­ня", пов'яза­ному з но­вацією - но­вими тен­денціями, прак­ти­ками то­що, які роз­ши­рю­ють сфе­ру про­цесів роз­витку соціаль­ної сис­те­ми.

 Оче­вид­но, що та­ка ак­центу­ація пос­лаблює тра­дицій­ну (спро­щену - соціаль­ну) при­роду людсь­ко­го іден­ти­тету, пе­рет­во­рює й­ого на фе­номен більш склад­ний, ба­гатог­ранний (соцієталь­ний). За та­ких умов заз­на­ють сутнісних змін й інсти­туційні ос­но­ви спіль­но­ти, в то­му числі її дер­жавні інсти­тути та їх ат­ри­бути (те­риторія і кор­до­ни). Не ви­пад­ко­во в су­час­них умо­вах ви­ника­ють дис­кусії сто­сов­но пос­лаблен­ня ролі дер­жа­ви і міждер­жавних ут­во­рень. Ос­таннім ча­сом ак­ту­алізуєть­ся та­кож проб­ле­мати­ка що­до не­обхідності ви­роб­лення но­вих прин­ципів, ми­ру і без­пе­ки для Су­час­ності. Од­ну з та­ких ініціатив що­до не­обхідності за­почат­ку­ван­ня в Європі про­цесу "Хель­син­ки-2" вніс 5 лип­ня 2017 ро­ку на засіданні ПА ОБСЄ Пре­зидент Рес­публіки Біло­русь Олек­сандр Лу­кашен­ко.

10-11 трав­ня 2019 ро­ку у місті Ль­вові (Ук­раїна) в ме­жах щорічних за­ходів Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки (Х ТМС-2019) з ви­корис­танням тех­но­логії "ди­намічної ме­режі" ми пла­нуємо про­вес­ти пер­шу спро­бу за­галь­ної дис­кусії з ви­роб­лення но­вих прин­ципів ми­ру і без­пе­ки в Європі і Світі.   

- Як би ви оціни­ли ос­танні події міжна­род­но­го політич­но­го жит­тя (які са­ме - на Ваш вибір: США, Євро­па, Росія, країни Схо­ду то­що)?

- Но­виною, яка де­далі ши­рить­ся світом, є на­дан­ня То­мосу про на­дан­ня ав­то­кефалії Пра­вос­лавній церкві Ук­раїни. І все ж, вва­жаю, що більш зна­чими­ми для роз­витку політич­ної си­ту­ації в світі за­лиша­ють­ся ос­танні пре­зидентські ви­бори в США (2016) і події у Франції, пов'язані з про­тес­та­ми "жов­тих жи­летів" (2017). Обидві ці події, як на ме­не, є взаємо­пов'яза­ними між со­бою і свідчать про наб­ли­жен­ня цих країн до ста­ну, який англій­ський філо­соф То­мас Гоббс наз­вав у своєму трак­таті "Левіафан" (1651) "вій­ною всіх про­ти всіх" (Bellum omnium contra omnes). Інши­ми сло­вами, в цих країнах ви­чер­пуєть­ся лібе­раль­но-де­мок­ра­тич­ний по­тенціал пос­тмо­дер­но­го роз­витку і во­ни, як ми з Ва­ми поз­на­чили ви­ще, наб­ли­жа­ють­ся до си­ту­ації ра­дикаль­них соціаль­них змін у бік "ме­тамо­дер­ну".

 Для ме­не, нап­риклад, го­лов­ним інди­като­ром то­го чи іншо­го суспіль­но­го ста­ну є са­мосвідомість індивідів провідної соціаль­ної гру­пи, їх іден­тичність (соціаль­на чи соцієталь­на). Для суспіль­ств ко­лишнь­ого "Мо­дер­ну" (скажімо, рес­публік ко­лишнь­ого СРСР) ця іден­тичність бу­ла пов'яза­на з ото­тож­ненням індивідом се­бе з соціаль­ною гру­пою чи кла­сом. Відповідно ціннісну ос­но­ву та­ких лю­дей це­мен­ту­вали гру­пові чи ко­лек­тивні цінності, лю­дина відчу­вала се­бе як час­тку ціло­го і то­му та­кого соціаль­но­го суб'єкта пра­вомірно мож­на ото­тож­ню­вати з ка­тегорію "Ми". Цілком про­тилеж­ним ти­пом соціаль­но­го суб'єкта є ка­тегорія "Я", в ос­нові якої ле­жать індивіду­альні цінності і соцієталь­на (інтег­раль­на) іден­тичність. Цей соціаль­ний пси­хотип, влас­не, й скла­дає ос­но­ву су­час­но­го - Пос­тмо­дер­но­го суспіль­ства і то­му во­но нерідко на­зиваєть­ся атомізо­ваним, а че­рез її провідну пси­хологічну ри­су - раціональ­ним.

 Зро­зуміло, що у світлі ви­щевик­ла­дено­го цілком зро­зумілим стає той факт, що ос­тання пре­зидентсь­ка ви­бор­ча ком­панія в США кар­ди­наль­но зміни­ла свою ри­тори­ку. Клю­човим сло­вом пе­ред­ви­бор­чих текстів обох пре­тен­дентів на пост пре­зиден­та США Хілларі Клінтон і До­наль­да Трам­па ста­ло сло­во "Ми" (2016). Теж са­ме ми зустрічаємо і в назві кни­ги по­чес­но­го про­фесо­ра фран­цузь­кої Сор­бонни Міше­ля Маф­фе­солі "Час пле­мен. За­непад індивіду­алізму в пос­тмо­дер­но­му суспіль­стві (1988). Де­таль­ний аналіз соціаль­ної си­ту­ації в США і Франції на­дає й інші свідчен­ня про нас­туп в цих країнах "Ме­тамо­дер­ну".   

- Що, ко­го, на ваш пог­ляд, лю­дина пе­редусім хо­че ба­чити й чу­ти у медіап­росторі: політиків, на­уковців, митців та їх тво­ри, за­коно­давців, тих, хто вирішує її по­бутові проб­ле­ми, ве­ликих осо­бис­тостей чи осо­бис­тостей зви­чай­них, світи ці, ближчі чи да­лекі та прий­дешні? 

- Зро­зуміло, що май­бут­ня пер­спек­ти­ва Ук­раїни й біль­шості інших пос­тра­дянсь­ких країн пов'яза­на з ут­вер­джен­ням індивіду­аль­них ціннос­тей і раціональ­ної свідо­мості лю­дей, їх інно­вацій­ною ак­тивністю. От­же, клю­чови­ми те­мами ук­раїнсь­ко­го сь­ого­ден­ня ста­вати­муть са­море­алізація лю­дини та її успіхи в освіті, на­уці, бізнесі, політиці, інших сфе­рах життєдіяль­ності.

Що­до клю­чових пер­со­нажів цих тем, то ни­ми пе­редусім ма­ють ста­ти ліде­ри. При­чому го­лов­ним чи­ном ліде­ри-но­вато­ри. Ад­же ос­но­ва зрос­тання країни, бла­гопо­луч­чя лю­дей так чи інак­ше в су­час­но­му суспіль­стві пов'язані з еко­номікою, а її ос­но­вою - інно­вацій­ний про­цес.

Тут цілком до­реч­но зга­дати вис­новки ар­гентинсь­ко­го філо­софа і еко­номіста Кла­удіо Са­ломо­на, що він їх зро­бив за наслідка­ми про­веде­ного ним нап­рикінці 90-х років досліджен­ня еко­номіки США пер­шої по­лови­ни ХХ століття, ко­ли в цій країні пос­тав інфор­мацій­но-інно­вацій­ний сег­мент еко­номіки, склав­ши ос­но­ву її постіндустріаль­ної інфрас­трук­ту­ри. От­ри­мані ним ре­зуль­та­ти свідчать про те, що індустріаль­ний еко­номічний сег­мент, в ос­нові яко­го ле­жать труд і капітал, за­без­пе­чує ли­ше до 14% по­тенцій­но­го при­бут­ку суб'єктів гос­по­дарю­ван­ня в той час, як по­будо­вана на інно­вації постіндустріаль­на еко­номіка, спро­мож­на на­дати 86% по­тенцій­но мож­ли­вого при­бут­ку. Особ­ли­ве зна­чен­ня цей ре­зуль­тат на­буває для пос­тра­дянсь­ких країн, які за ра­хунок інно­вацій мог­ли б за­без­пе­чити як над­при­бут­ки для груп круп­но­го капіта­лу, так і дос­той­ний соціаль­но-еко­номічний рівень для се­реднь­ому кла­су своїх країни.

В ць­ому кон­тексті не ос­таннім пос­тає пи­тан­ня що­до дже­рел інно­вацій­ної ак­тивності лю­дей. З ог­ля­ду на ре­зуль­та­ти моніто­рин­го­вих досліджень, що їх ве­дуть про­тягом 26 років пред­став­ни­ки Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки, не безпідстав­но мож­на вва­жати, що та­кими дже­рела­ми є ар­хе­типи ко­лек­тивно­го несвідо­мого, зок­ре­ма та­кий їх клас, як ар­хе­типи-ло­гос (див.: Жиль­бер Дю­ран).    

- Як­що роз­гля­дати медіап­ростір з точ­ки зо­ру но­ос­ферно­го підхо­ду, то як би виз­на­чили це по­нят­тя, цю сутність осо­бис­то ви? Що б ви сю­ди вклю­чили? Що, на ва­шу дум­ку, потрібно для роз­витку ук­раїнсь­ко­го медіап­росто­ру?

- Прий­ня­то вва­жати, що праці зас­новни­ка НАН Ук­раїни Во­лоди­мира Вер­надсь­ко­го "Ети­ка" (1880), "Декіль­ка слів про но­ос­фе­ру" (1944) і "На­уко­ва дум­ка як пла­нетар­не яви­ще" (1945) є клю­чови­ми для ста­нов­лення еко­логічної ети­ки, яка єднає у гар­моній­не ціле при­род­ний і соціаль­ний ас­пекти роз­витку людс­тва. Од­на­че з роз­витком соціогу­манітар­ної на­уки, пе­редусім пси­хології, цей но­ос­ферний кон­цепт ук­раїнсь­ко­го уче­ного цілком пра­вомірно роз­ши­рити на пси­хологічну при­роду лю­дини. Тут цілком до­реч­ни­ми мо­жуть зап­ро­поно­вана сто років то­му швей­цар­цем Кар­лом Юн­гом ідея що­до існу­ван­ня ар­хе­типів ко­лек­тивно­го несвідо­мого, а та­кож сфор­муль­овані півстоліття то­му ук­раїнцем Пет­ром Галь­періним те­орія по­етап­но­го фор­му­ван­ня ро­зумо­вих дій і фран­цу­зом Жиль­бе­ром Дю­раном кон­цепція Іма­жинер, що сто­суєть­ся ан­тро­пологічних струк­тур у­яв­но­го.

 Ці клю­чові ідеї на­уковців є дос­татньо пер­спек­тивни­ми і в своїй єдності, як мені ви­даєть­ся, спро­можні по­яс­ни­ти взаємодію свідо­мого (соціаль­них інсти­тутів) і несвідо­мого (ар­хе­типів ко­лек­тивно­го несвідо­мого). Зок­ре­ма, як на­уко­во-освітній про­цес, роз­ви­ває простір ко­лек­тивно­го несвідо­мого, а ос­танній жи­вить су­час­ний інно­вацій­ний про­цес, за­без­пе­чує ефек­тивне функціону­ван­ня соціаль­них інсти­тутів і, бу­дучи опо­серед­ко­вани­ми ар­хе­типа­ми ко­лек­тивно­го несвідо­мого (не­матеріаль­ною куль­ту­рою людс­тва), відтво­рює ор­ганічну єдність су­час­но­го "атомізо­вано­го суспіль­ства".   

Медіап­ростір, що й­ого ут­во­рю­ють ЗМК, пред­стає, та­ким чи­ном, гар­моніза­тором інно­вацій­но­го роз­витку Су­час­но­го суспіль­ства і дже­релом соціаль­ної єдності суспіль­ства. Відповідно медіап­ростір пред­стає своєрідним май­дан­чи­ком для ши­роко­го суспіль­но­го діало­гу, роз­ви­ток яко­го мож­на наз­ва­ти місією ЗМІ.

- Які якісні та кількісні по­каз­ни­ки інфор­мацій­но­го прос­то­ру дер­жа­ви ви б виз­на­чили як най­важ­ливіші?

- Як­що ма­ти на увазі інно­вацію як рушій­ну си­лу соціаль­но­го роз­витку су­час­но­го пос­тмо­дер­но­го суспіль­ства, а ко­мунікацію як фак­тор гар­монізації інно­вацій­но­го про­цесу, то та­кими по­каз­ни­ками мож­на вва­жати кількість "са­модос­татніх" гро­мадян в суспіль­стві та їх ко­мунікацій­ну (комп'ютер + інтер­нет) оз­броєність. На­ша ме­тоди­ка БАД (Бур­ла­чук, Афонін, Дон­ченко, 2002) доз­во­ляє з ви­соким сту­пенем дос­товірності вимірю­вати пер­ший з по­каз­ників. Що­до дру­гого, то це спро­можність ЗМІ/ЗМК що­до підтрим­ки не­обхідно­го рівня соціаль­ної інно­вації, а та­кож об­ся­ги інфор­мацій­но-інно­вацій­но­го сег­менту постіндустріаль­ної еко­номіки та й­ого ха­рак­те­рис­ти­ки сто­сов­но кон­ку­рен­тос­про­мож­ності.  

- Яких яс­кра­вих осо­бис­тостей ми­нув­ши­ни й на­шого ча­су ви хотіли б ба­чити на ук­раїнсь­ко­му ТБ і чу­ти в ефірі ук­раїнсь­ко­го радіо? Те ж са­ме за­питан­ня - що­до ТБ і радіо різних країн світу.

- Мені ви­даєть­ся, що кож­на з пос­та­тей, яка адек­ватно пе­ред­чу­вала або опи­сува­ла Пос­тмо­дер­ну су­часність, перш за все її "універ­сальні" ха­рак­те­рис­ти­ки, гідна то­го, щоб з нею, її іде­ями і оцінка­ми знай­оми­лася на­ша мо­лодь. Що­до кон­крет­них пер­со­налій, то во­ни но­сять індивіду­альні упо­добан­ня. Се­ред та­ких я наз­вав би пе­редусім бри­тан­ця Зиг­мунда Ба­ума­на, аме­риканців Еріха Фром­ма, Ед­варда Бер­ней­са, фран­цузів Жа­на Бодрій­яра, Жиль­бе­ра Дю­рана, Міше­ля Маф­фе­солі, Сер­жа Мос­ковічі, Алексіс де Токвіля, Міше­ля Фу­ко, Тей­яра де Шар­де­на, швей­цар­ця Кар­ла Юн­га та інших.   

- Ви є нат­хнен­ни­ком і очіль­ни­ком міжна­род­но­го iнтер­нет-клу­бу на­уковців та ек­спертів. Якою вам ба­чить­ся роль ко­мунікації, діало­гу? Який са­ме діалог ак­ту­аль­ний, якою мо­же бу­ти й­ого то­нальність, і що, на ваш пог­ляд, за­важає діало­гу як та­кому? Яким чи­ном ви до­сягаєте то­го, що лю­ди, які бе­руть участь у дис­кусіях Клу­бу, не про­мов­ля­ють у чер­го­вий раз "те, що слід", як ман­тру, а все ж індивіду­альні і вільні, а зна­чить, нес­подівані, не­без­пе­речні, ураз­ливі для зовнішньої кри­тики? Які прик­ла­ди інших філо­софсь­ких, політо­логічних дис­кусій­них клубів мо­жете на­вес­ти?

- Як вже ми з ва­ми заз­на­чали, сис­те­мо­ут­во­рю­ючим фак­то­ром роз­витку су­час­но­го суспіль­ства є інно­вація, по­тенціал якої сь­огодні в Ук­раїні скла­дає 25% і най­ближ­чим ча­сом зрос­те до 40% до­рос­ло­го на­селен­ня. Це вже сь­огодні скла­дає кількість суб'єктів інно­вації близь­ко 10 млн. і най­ближ­чим ча­сом збіль­шить­ся до 15 млн. ук­раїнців. З ура­хуван­ням ши­роко­го спек­тра соціаль­них інте­ресів та­кий об­сяг різно­век­торної інно­вацій­ної ак­тивності лю­дей нав­ряд чи в змозі за­лиши­тися в стані ке­рова­ності з бо­ку дер­жавно­го і не­дер­жавно­го ме­нед­жмен­ту. На до­помо­гу ма­ють прий­ти про­цеси са­мо­ор­ганізації. Од­нак  за­пус­ти­ти їх нав­ряд чи мож­ли­во без ко­мунікації.

Не бу­ду, на­пев­но, оригіналь­ним, як­що слідом за моїм зем­ля­ком із До­нець­ка Олек­сан­дром Па­наріним, про­фесо­ром Мос­ковсь­ко­го універ­си­тету імені М. В. Ло­моно­сова ска­жу, що ко­муніка­тив­ний ком­по­нент відіграє в су­час­но­му суспіль­стві роль гар­моніза­тора су­час­но­го суспіль­ства.

У прак­тиці ста­нов­лення Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки ми ще 1999 ро­ку за­почат­ко­вува­ли на базі ла­бора­торії Інсти­туту політич­ної і соціаль­ної пси­хології НАПН Ук­раїни щось на кшталт клу­бу "Соціаль­ної гло­балісти­ки". Періодичність на­ших зустрічей бу­ла 1-2 місяці. На такі зустрічі ми зап­ро­шува­ли до­повідачів ак­ту­аль­них тем з Ук­раїни, Росії. Навіть спіль­но з ве­ликим СПб-універ­си­тетом пла­нува­ли про­вес­ти міжна­род­ну кон­фе­ренцію, на яку ви­вес­ти ве­лику гру­пу та­ких ук­раїнсь­ких дослідників, як Ана­толій Ар­сеєнко, Віталій Пав­ленко, Юрій Па­хомов та ін. По­ряд­ком підго­тов­ки до кон­фе­ренції росіяни взя­ли на се­бе відповідальність за гран­то­ве за­без­пе­чен­ня на­ших намірів. Ми - за зап­ро­шен­ня євро­пей­ських спікерів (з Лон­до­на, Ам­стер­да­ма і Ри­му). На жаль, поп­ри роз­по­чатої вже ро­боти з підго­тов­ки за­ходу, цей чу­довий намір так і не вда­лося здій­сни­ти че­рез брак фінан­со­вої підтрим­ки.

Яс­кра­вими спро­бами роз­витку подібних ініціатив ста­ли прак­ти­ки, що ми їх ініціюва­ли вже під час існу­ван­ня Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки. Й­деть­ся про за­почат­ку­ван­ня за­ходів з по­пуля­ризації ре­зуль­татів досліджень УША у фор­маті міжна­род­но­го лек­торія "За­кономірності та особ­ли­вості Ук­раїнсь­кої тран­сфор­мації". За період з жов­тня 2015 по гру­день 2016 рр. на­ми бу­ло ор­ганізо­вано 20 міжна­род­них оч­но-дис­танцій­них інтер­нет-фор­матів із за­лучен­ням учас­ників з 5 країн світу: https://www.youtube.com/playlist?list=PLCiE7UTMLHiNAW5nY7tHQTM6wJeOPWyRy. Відкри­то дис­кусій­ний май­дан­чик у фор­маті міжна­род­но­го інтер­нет-клу­бу друзів Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки, який проісну­вав з ве­рес­ня 2016 по квітень 2017 рр.: https://www.youtube.com/playlist?list=PLCiE7UTMLHiNdM-9MKDe4JC-QyqQsKWyp).

Ор­ганізу­ючи цю ро­боту, ми бра­ли за взірець клуб при­хиль­ників ідей Жиль­бе­ра Дю­рана в Гре­ноблі (Франція). Щоп­равда, не бук­валь­но, а ли­ше як орієнтир. Сь­огодні мож­на ска­зати, що ці фор­ми ро­боти на­шої спіль­но­ти ви­корис­то­ву­ють­ся і далі, але вже епізо­дич­но, за пот­ре­бою, то­му що ос­новні фор­ми, які ми прак­ти­куємо (ком­плекс щорічних за­ходів УША), нас цілком за­доволь­няє. Нав­ко­ло шко­ли та її за­ходів скла­лося пев­не ко­ло ав­торів, склад яких має ди­наміку. В орбіту шко­ли на сь­огодні вхо­дять близь­ко 200 на­уковців з 15 країн світу. УША має мо­лодіжне, що­року об­новлю­ване  кри­ло. Од­нак це не дає пов­них га­рантій для ста­лого роз­витку. Ос­танній, як на ме­не, мо­же за­без­пе­чити єди­не - інно­вацій­ний ком­по­нент, який потрібно що­року вип­ро­бову­вати. Тіль­ки так і мож­на роз­ви­ватись.

- Які ваші улюб­лені місця у Києві, в Ук­раїні? Мо­же, й не тіль­ки в Ук­раїні? Га­даю, лю­дину ба­гато в чо­му виз­на­ча­ють улюб­лені місця...

- Ду­маю, ви по­годи­тись з дум­кою про те, що місце ва­шого на­род­ження і ди­тинс­тва - це най­до­рожчі місця для кож­но­го з нас. Та­ким місцем для ме­не є місто Маріуполь До­нець­кої об­ласті, де прой­шло моє ди­тинс­тво і шкільні ро­ки. Місця ж сво­го на­род­ження (місто Кун­гур Пермсь­кої об­ласті) я не тіль­ки не пам'ятаю, але й на­родив­ся там, пе­ребу­ва­ючи тим­ча­сово так са­мо, як і в місті Вор­ку­та чи лісгос­пза­гу Ар­хангель­ської об­ласті Росії.

Пам'ятаю, як після 8 кла­су я мріяв ста­ти капіта­ном да­леко­го пла­ван­ня і то­му поїхав пос­ту­пати в Ризь­ку (Латвія) мо­рехідну шко­лу. Зреш­тою після стро­кової служ­би я опи­нив­ся у Ль­вові, де фак­тично і роз­по­чав свою тру­дову діяльність. Вже бу­дучи у зріло­му віці я зро­зумів, що мій по­тяг до виїзду з Маріупо­ля був пов'яза­ний з пот­ре­бами мо­го влас­но­го роз­витку, а відтак і з куль­ту­рою. Сь­огодні "куль­тур­ний не­долік" тої чи іншої місце­вості ком­пенсу­ють Інтер­нет і за­соби ма­сової ко­мунікації. І це, мож­на ска­зати, є пев­ним по­зити­вом.

От­же, дру­гим рідним містом для ме­не став Львів, зок­ре­ма око­лиці Ви­соко­го зам­ку, який зберігає пам'ять про Да­нилу Га­лиць­ко­го та й­ого си­на Ле­ва,. У Ль­вові, в зам­ку По­тоць­ко­го, я од­ру­жив­ся. Тут же на­роди­лися мої си­ни-близ­ню­ки. А Львівсь­ка об­ласть (місто Чер­во­ног­рад Со­каль­сько­го рай­ону) в ціло­му ста­ла місцем по­чат­ку моєї тру­дової кар'єри.  

- Які ху­дожні тво­ри, тво­ри мис­тец­тва (те­атр, кіно, жи­вопис то­що), іме­на пись­мен­ників, митців для вас - са­ме нат­хнен­ня, най­ближчі Вам, най­улюб­леніші?  

- Що­до су­час­но­го кіне­матог­ра­фа, літе­рату­ри, те­ат­ру то­що, то мені нав­ряд чи є чим хва­литись. Тут я за­лиша­юсь кон­серва­тив­ним при­хиль­ни­ком кла­сич­но­го літе­рату­ри, му­зики, мис­тец­тва. Хо­ча не мо­жу ска­зати, що цілком відки­даю мож­ли­вості знай­оми­тись з но­вими ав­то­рами. Якось бу­дучи ще в 90-та ро­ки у си­на в Німеч­чині (а він пал­кий при­хиль­ник всь­ого ук­раїнсь­ко­го) я з ве­ликою приємністю відкрив для се­бе та­ких но­вих ук­раїнсь­ких ав­торів, як Ан­дру­хович, За­буж­ко, Жа­дан, Кур­ков та інші.  

- Іноді чую та­ке: як­що "роз­по­рошу­вати­ся" (лю­бити і гу­манітарні, і при­род­ничі на­уки, зай­ма­тися різни­ми улюб­ле­ними пред­ме­тами, ба­гато їзди­ти по кон­фе­ренціях, ма­ти ба­гато твор­чих зв'язків, "відволіка­тися" на різні про­ек­ти й "хотіти за­над­то ба­гато"), не зро­биш стіль­ки й так як на­уко­вець або ми­тець, як зро­бив би, як­що б не "ро­поро­шував­ся". Ма­буть, це вирішуєть­ся індивіду­аль­но. Що ска­жете ви?

- Ви тор­кну­лися ти­пологічних рис су­час­ної са­модос­татньої лю­дини, якій при­таман­на вузь­коп­рофільність її про­фесій­них мож­ли­вос­тей. У зв'яз­ку з цим зга­дую ви­падок, що тра­пив­ся зі мною 2002 ро­ку в Шот­ландії. Під час кон­фе­ренції в ме­не за­губив­ся гвин­тик, що три­мав дуж­ку оку­лярів. На моє звер­нення до го­дин­ни­кової май­стерні з цією проб­ле­мою я от­ри­мав впер­ту про­позицію шу­кати май­стер­ню з ре­мон­ту оп­ти­ки. Са­ме тут я впер­ше відчув різни­цю між західноєвро­пей­ською вузь­кою спеціалізацією кадрів і на­шою пос­тра­дянсь­кою універ­сальністю кадрів.

Та­кий собі універ­салізм, що й­ого про­пону­вала ра­дянсь­ка сис­те­ма ви­роб­ниц­тва  і уп­равління ви­хову­вав відповідний пси­хосоціотип "геніаль­ної" лю­дини - та­кого собі ко­та Мат­роскіна з відо­мого на пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі муль­тфіль­му "Прос­токва­шино", який вміє і те, і дру­ге, і третє і ба­гато ще іншо­го. Са­ме цей пси­хосоціаль­ний про­тотип геніаль­ності призвів до то­го, що я му­сив опа­нува­ти не од­ну про­фесію. Їх ар­се­нал на­рахо­вував а ж 34 профіля. На­томість час прив­но­сить своє і сь­огодні поз­на­чені людські влас­ти­вості вже ста­ють ек­зо­тикою.   

- Вас дру­жина не рев­нує до ку­пи ва­ших уче­ниць та со­рат­ниць, - бо ж спілку­ван­ня ва­ше не­осяж­не, і пла­нам кінця-краю не­має?

- Мені ду­же по­щас­ти­ло з дру­жиною. Між на­ми є суціль­на довіра і яки­хось не­поро­зумінь не ви­никає. Прос­то і я, і во­на маємо чи­мало різних твор­чих ініціатив і справ. Тож, на якісь зай­вості прос­то не­має ча­су.

- Ви ба­гато ман­друєте світом як на­уко­вець. Прик­лад ць­ому - зок­ре­ма ди­вовиж­на зустріч на­уковців в Універ­си­теті Мон­пельє 3 ім. По­ля Ва­лері у Франції у червні ць­ого ро­ку, учас­ни­цею якою ма­ла щас­тя бу­ти. Хо­чу вас за­пита­ти: Чи мож­ли­вий світ без іде­ології, без політич­них партій, кон­ку­ренції, жа­ги пе­ремо­ги од­не над од­ним, війн, у т. ч. інфор­мацій­них? Чи ре­аль­на політи­ка не­насил­ля?

- Мож­ли­во зди­вую ко­гось, але ос­таннім ча­сом при­ход­жу до вис­новку, що ра­дянсь­ка сис­те­ма з її неп­ри­мирен­ною соціаль­но-кла­совою при­родою й іде­ологією не­се в собі по­тенціал "вой­ов­ни­чої конфліктності". Що­най­мен­ше, на що спро­мож­на ця сис­те­ма, так це на ком­проміс, який по суті є відтерміно­ваним рішен­ням. Інши­ми сло­вами, з усіх форм дер­жавності то­талітар­на сис­те­ма є ек­спан­сивна за своєю при­родою.

 Особ­ли­во не­без­печною з цієї точ­ки зо­ру є пе­рехідний стан суспіль­ства від то­таліта­риз­му до де­мок­ратії в й­ого інверсій­но­му (зво­рот­но­му) стані, ко­ли спос­терігаєть­ся відхід від про­голо­шених форм де­мок­ратії і по­вер­нення до дик­та­ту в політиці, еко­номіці і куль­турі. Прик­ла­ди та­кої інверсії ми ба­чили в пос­твей­марській Німеч­чині (1933-1945), Чилі (1973-1990), а нині ба­чимо в Росії (2000-2018) та інших країнах.

З цієї точ­ки зо­ру лібе­раль­но-де­мок­ра­тич­на сис­те­ма правління є най­менш ураз­ли­вою з точ­ки зо­ру дер­жавно­го на­сил­ля, жа­ги до пе­ремо­ги од­не над од­ним, війн то­що.

- Які цінності, нап­раць­овані Євро­со­юзом, ви б вва­жали та­кими, що во­ни ма­ли б втілю­вати­ся в Ук­раїні? Які цінності, на ва­шу дум­ку, Ук­раїна мо­же зап­ро­пону­вати світові, бо є ж такі, які ав­тентичні ха­рак­те­ру й долі ук­раїнців і скла­лися як тра­диційні при­род­но-істо­рич­ним шля­хом?

- Пе­редусім й­деть­ся про цінності та інсти­тути, пов'язані з за­без­пе­чен­ням умов для розквіту індивіду­аль­них сил лю­дини - освітні стан­дарти нав­чання впро­довж жит­тя стан­дарти, пра­во лю­дини на влас­ний вибір, вибір при от­ри­манні гран­ту чи заміщені ва­кан­тної по­сади то­що. Ос­таннє, на жаль, є відчут­ною ва­дою на пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі, де фор­му­ла де­мок­ратії, яку на­дає нам аме­рикансь­кий політо­лог Адам Пше­ворсь­ким, пе­рек­ру­чуєть­ся з точністю до нав­па­ки. Як­що він го­ворить: де­мок­ратія - це пе­редусім пе­ред­ба­чена про­цеду­ра, але не­перед­ба­чені наслідки зас­то­суван­ня цієї про­цеду­ри (влас­не, кон­курс). То в нас - це нав­па­ки: пе­ред­ба­чені наслідки зас­то­суван­ня про­цеду­ри (знаємо, ко­го оби­раємо!), але не­перед­ба­чені про­цеду­ри. При ць­ому змінність та­ких про­цедур по­яс­нюєть­ся не­обхідністю ре­форм. Над­банням су­час­ної Євро­пи є інсти­тути за­хис­ту інте­лек­ту­аль­ної влас­ності та май­но­вих прав лю­дини то­що.

 Впев­не­ний, що Ук­раїна по­будує, при­чому ду­же ско­ро, су­часні інсти­тути, які сто­яти­муть на за­хисті прав та інте­ресів ук­раїнців. Сь­огодні ж на за­ваді ць­ому сто­ять наші - ук­раїнські олігар­хи, які не го­тові діли­тись своїми стат­ка­ми з суспіль­ством. До то­го ж, Ук­раїна є на сь­огодні най­ближ­чим оф­шо­ром для круп­но­го бізне­су Євро­пи. До­лан­ня цієї тен­денції, га­даю, ле­жить не в еко­номічній, а пси­хологічні пло­щині. Ад­же проб­ле­ма не, влас­не, в олігар­хах, а в "олігархічній пос­тра­дянській свідо­мості", яка домінує на пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі. Зок­ре­ма, за да­ними моніто­рин­го­вих досліджень Інсти­туту соціології НАН Ук­раїни, від 1992 ро­ку все ще незмінною за­лишаєть­ся си­ту­ація, в якій ? ук­раїнців ви­яв­ля­ють пси­хологічну го­товність вирішу­вати свої власні проб­ле­ми за ра­хунок іншо­го. Все це мож­на роз­гля­дати як пев­ну спад­щи­ну ра­дянсь­кої до­би з її дер­жавною мо­нополією, яка сь­огодні ав­то­матич­но пе­рет­во­рила­ся на при­ват­ну мо­нополію круп­но­го капіта­лу.

 І все ж, моніто­рин­гові дані Ук­раїнсь­кої шко­ли ар­хе­типіки да­ють надію очіку­вати зміни си­ту­ації на кра­ще. При­чому вже най­ближ­чим ча­сом. І сек­рет та­ких ди­намічних змін по­лягає не в еко­номічних об­ста­винах, які ко­лись пре­зидент США Франклін Руз­вельт зап­ро­пону­вав як ре­цепт для ство­рен­ня "се­реднь­ого кла­су", що став ос­но­вою еко­номічно­го роз­витку су­час­но­го суспіль­ства. Ду­маю, че­рез соціокуль­турні особ­ли­вості, які, влас­не, умож­ли­вили існу­ван­ня сис­те­ми ра­дянсь­ко­го ус­трою і дер­жавно­го мо­нополізму, Ук­раїна з її "медіан­ною" (зо­лотий пе­реріз) соціокуль­тур­ною спе­цифікою, про­демонс­трує новітні фор­ми ви­ходу країни з кри­зи пе­рехідної до­би. З ци­ми зміна­ми во­на не­заба­ром явить світові не тіль­ки еко­номічну ди­наміку роз­витку, а й нові про­позиції на рин­ку роз­поділу праці.  

- Як­би зав­тра ого­лоси­ли, що пла­нета Зем­ля пе­рехо­дить на но­вий рівень, те­пер у всь­ому - сво­бода і не­об­ме­жені мож­ли­вості, за що б відра­зу взя­лися і яким би ста­ли влас­не ви? Яким би став світ, що в нь­ому з'яви­лося но­вого і що б на­зав­жди пішло? І як би ви наз­ва­ли епо­ху, що й­де за епо­хою ме­тамо­дер­ну?

- Як­би та­ка мож­ливість дій­сно нас­та­ла, це не­одмінно ви­корис­тав би для здій­снен­ня чи­сель­них свої про­ектів, ре­алізацію яких галь­му­вав брак коштів.

 Зізна­юсь, що са­ме цей мо­тив ру­хає моєю ак­тивністю та і жит­тям в ціло­му.

- Дя­кую вам за бесіду, ша­нов­ний па­не Еду­ар­де. Ра­да зна­ти вас, нав­ча­тися у вас най­важ­ливішим на­вич­кам уч­ня, дослідни­ка. Дя­кую вам і ва­шим помічни­кам за прек­расні на­укові за­ходи все­ук­раїнсь­ко­го та міжна­род­но­го рівнів, за не­пере­вер­ше­ну пра­цю, яка щой­но по­бачи­ла світ, - пе­рек­лад ук­раїнсь­кою кни­ги відо­мого фран­цузь­ко­го соціоло­га, на­шого су­час­ни­ка Міше­ля Маф­фе­солі, а та­кож за осо­бис­те знай­омс­тво з ним та й­ого послідов­ни­ками.

Не пропусти интересные статьи, подпишись!
facebook Кругозор в Facebook   telegram Кругозор в Telegram   vk Кругозор в VK
 

Слушайте

НОВЫЕ КНИГИ

Мифы, легенды и курьёзы Российской империи XVIII–XIX веков. Часть двенадцатая

«Нет, уж, милостивая государыня, этого в Евангелии точно нет!!!»

Граф Разумовский: «Боюсь, государыня, в России мор будет»

«Пуд сала на лечение его высочества...»

Игорь Альмечитов май 2025

СТРОФЫ

ПУШКИН – ВЫСОЦКИЙ (ПОЭМА)

Борис Пукин май 2025

Царь Эдип

Потому тут и мор, что остался с женой,
что сроднился вполне со случайной страной;
кто не хочет ослепнуть – не слушай слепца,
нет нам Родины, матери нет, нет отца!

Дмитрий Аникин май 2025

ИСТОРИЯ

Украинские маршалы

Смотрел краем глаза парад победы…

Виталий Цебрий май 2025

РЕЗОНАНС

Украинский почемучка (сериал)

Почти каждое утро и почти каждый украинский гражданин, просыпаясь, задает себе первый вопрос: "Почему американец Дональд Трамп решил, что можно безнаказанно и на свой выбор отбирать у соседа его дом (квартиру), страну, жену, например, и детей?"

Виталий Цебрий май 2025

Держись заглавья Кругозор!.. Наум Коржавин

x

Исчерпан лимит гостевого доступа:(

Бесплатная подписка

Но для Вас есть подарок!

Получите бесплатный доступ к публикациям на сайте!

Оформите бесплатную подписку за 2 мин.

Бесплатная подписка

Уже зарегистрированы? Вход

или

Войдите через Facebook

Исчерпан лимит доступа:(

Премиум подписка

Улучшите Вашу подписку!

Получите безлимитный доступ к публикациям на сайте!

Оформите премиум-подписку всего за $12/год

Премиум подписка