Я не согласен ни с одним словом, которое вы говорите, но готов умереть за ваше право это говорить... Эвелин Беатрис Холл

независимый интернет-журнал

Держись заглавья Кругозор!.. Наум Коржавин
x

СКАРБИ ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ

Опубликовано 8 Июня 2008 в 17:00 EDT

Геннадій ЄСІН
Не буде перебільшенням: для шукачів скарбів Україна – справжній рай. І якщо правда, що всі дороги вели до Риму, то пролягали вони обов’язково через Україну. З Півночі до Півдня – торговці й завойовники, мандрівники й бродяги, кочівники й переселенці, мисливці й орачі – кого тут тільки не побувало.
Гостевой доступ access Подписаться

Спон­сор руб­ри­ки –
Ук­раїнсь­ка Фе­дераль­на кре­дито­ва
ко­опе­рати­ва «Са­мопоміч»



Роз­долля для шу­качів

 Не бу­де пе­ребіль­шен­ням: для шу­качів скарбів Ук­раїна – справжній рай. І як­що прав­да, що всі до­роги ве­ли до Ри­му, то про­ляга­ли во­ни обов’яз­ко­во че­рез Ук­раїну. З Півночі до Півдня – тор­говці й за­вой­ов­ни­ки, мандрівни­ки й бро­дяги, кочівни­ки й пе­ресе­ленці, мис­ливці й орачі – ко­го тут тіль­ки не по­бува­ло.

Скар­би за­тяг­ну­то му­лом і за­сипа­но при­береж­ним піском, во­ни по­ховані в кур­га­нах і фор­течних підзе­мел­лях, спо­чива­ють під руїна­ми елліністич­них міст і ли­царсь­ких замків. Ко­пати мож­на, тик­нувши нав­мання паль­цем у будь-яку точ­ку: острів Зміїний, Кин­бурнсь­ка ко­са й лан­цю­жок скіфсь­ких кур­ганів, що пе­рек­ресли­ли таврій­ські сте­пи; одеські й кер­ченські ка­таком­би; київські підзе­мел­ля; ли­царські зам­ки За­кар­паття й ту­рецькі фор­теці Керчі; грецькі міста-дер­жа­ви: Ольвія, Хер­со­нес, Фе­одосія, Пантіка­пей – більш пра­давні, аніж Рим, але менш відомі. А Німфей, Ти­рита­ка, Ілу­рат, Мир­ме­кий.

З усіх усюд че­ка­ють своєї го­дини за­ховані, за­губ­лені, за­буті й за­гово­рені скар­би: зо­лото і ювелірні прик­ра­си, мо­нети й пред­ме­ти пра­давніх, уже не­аби­як підза­бутих, культів.

 

 Країна Чу­дес

 У 1934 році в листі керівни­кові ра­дянсь­кої дер­жа­ви Сталіну про­тоієрей, пра­вос­лавний бо­гос­лов про­фесор Стел­лець­кий зап­ро­пону­вав ство­рити «особ­ли­вий сек­тор при «Го­лов­зо­лоті» для роз­шу­ку й до­буван­ня із землі ва­лют­них та му­зей­них ціннос­тей», тоб­то скарбів. Відповіді від «бать­ка на­родів» ар­хе­олог не до­чекав­ся, але лист пе­реп­ра­вили до Нар­ко­мату фінансів, де звер­ну­ли ува­гу на якусь архівну спра­ву.

У 1716 році в місті Глу­хові який­сь Ми­хайлівсь­кий, пе­реб­равши горілки, учи­нив у хмелі скан­дал з па­нами офіце­рами. Він «ла­яв їх ма­тер­но» і бив­ся, а ко­ли пас­кудни­кові приг­ро­зили царсь­ким гнівом, за­явив: «Як­що я про­паду, то й го­судар про­паде».

За сло­вом – діло. На до­питі Ми­хайлівсь­кий повідав про знай­омс­тво з «че­ляд­ни­ком» зрад­ни­ка Ма­зепи: мов­ляв, у Ба­турині, у західній стіні па­лацу за­муру­вав геть­ман свої скар­би.

До­повіли, і цар-ба­тень­ко осо­бис­то на­казав учи­нити роз­шук. До Ба­тури­на не­гай­но спо­ряди­ли ко­ман­ду, браві гвардійці зав­зя­то об­шу­кали руїни, прос­ту­кали стіни, об­ла­зили підва­ли, су­нули­ся у напівзруй­но­ване підзе­мел­ля, але скарбів не знай­шли. Пе­ред­бачли­во за­лише­ного жи­вим «чер­ка­шени­на» Ми­хайлівсь­ко­го до­пита­ли вдру­ге, але вже прис­трас­но, і той не вит­ри­мав: мов­ляв, чо­тири ро­ки то­му в Троїць­ко­му мо­нас­тирі, що в Чернігові, мо­нах Іларіон ка­зав: «Ви­писав геть­ман Ма­зепа чи то з Польщі, чи то із Франції чен­ця-чор­нокниж­ни­ка, який ро­бив срібло...».

На той час не­малу час­ти­ну ба­гатств опаль­но­го геть­ма­на вже бу­ло конфіско­вано, у скар­бни­цю відій­шли й ве­ликі маєтки. Але зно­ву пом­ча­лися гінці:

«Бо­жи­ею пос­пе­шес­тву­ющею ми­лос­тию, Мы, Прес­ветлей­ший, Дер­жавней­ший, Ве­ликий Го­сударь Царь и Ве­ликий Князь, Петр Алек­се­евич, Са­модер­жец Все­рос­сий­ский, и про­чая, и про­чая, и про­чая. Объ­яв­ля­ем че­рез сие вер­ным На­шим под­данным, Вой­ска За­порож­ско­го ге­нераль­ной стар­ши­не, пол­ковни­кам, еса­улам, сот­ни­кам, ку­рен­ным ата­манам и про­чим вся­кого чи­на, граж­дан­ско­го и ку­печес­ко­го, лю­дям, и по­селя­нам, и все­му ма­лорос­сий­ско­му на­роду…»

Обіця­ли, що кож­но­му, хто вка­же хо­ча б на слід геть­мансь­ко­го над­бання, відва­жать по­лови­ну да­ного, то­му що каз­ко­во ба­гатий був Ма­зепа.

«Скарб вій­сько­вий орен­до­ваний… як ба­жає геть­ман, так і ви­корис­то­вує, то­му гро­шей за­пас­них у то­му скар­бові не­ма», – пи­сав у чер­го­вому до­носі на Ма­зепу ге­нераль­ний суд­дя Ко­чубей. «Те­пер один геть­ман 50000 зо­лотих на рік зби­рає на се­бе. Раніше пол­ковників ви­бира­ли віль­ни­ми го­лоса­ми, те­пер за пол­ковничі уря­ди геть­ман ха­бар­ни­чає», – на­водить архівні дані істо­рик С. М. Со­ловй­ов.

Але ниж­че той же істо­рик до­дає: «Ко­чубей пе­ред ка­туван­ням ого­лосив… за геть­ма­ном не відає ніякої невірності, усе затіяв на геть­ма­на неп­равди­во, сподіва­ючись, що ць­ому повірять без глтбо­кого роз­шу­ку». Ще один відо­мий і ав­то­ритет­ний істо­рик – О. Г. Брик­нер – підтвер­джує: «…дикі прий­оми ка­тувань тодішнь­ого кар­но­го про­цесу замість з’ясу­ван­ня істи­ни час­то тіль­ки підтвер­джу­вали неп­равду».

Про­те, що бу­ло – те бу­ло… Після смерті київсь­ко­го пол­ковни­ка Кос­тянти­на Со­лони­ни, геть­ман Ма­зепа відби­рає се­ла в й­ого спад­коємців і віддає своїй ма­тері. Та, що там пол­ковник?! По­мер Ге­нераль­ний обоз­ний Бор­ковсь­кий, Ма­зепа «прих­ва­тизує» і й­ого маєтки, – і це при живій вдові й дітях...

 

 Взаємо­вик­лючні вис­новки

 Та по­вер­не­мося у століття двад­ця­те. Улітку 1932 ро­ку Стел­лець­кий на чолі спе­цек­спе­диції Нар­ко­мату фінансів відправ­ляєть­ся на Ук­раїну. Ар­хе­олог роз­мовляє зі ста­рими, зби­рає пе­река­зи, зустрічаєть­ся з «про­фесій­ни­ми» шу­кача­ми скарбів, вив­чає архіви, навіть про­миває пісок у до­линах річе­чок.

А те­пер – два взаємо­вик­лючних підсум­ки істо­рико-ге­ологічної ек­спе­диції.

1. Стел­лецко­му вда­лося відшу­кати срібні шах­ти Ма­зепи. На одній ви­сокій на­раді навіть бу­ло ух­ва­лене рішен­ня про здій­снен­ня розвіду­валь­них робіт. Але от далі діло чо­мусь не пішло.

2. Стел­лець­кий нічо­го не знай­шов, то­му су­хопут­ний «Еп­роп» так і не ство­рили.

До­тепер три­ма­ють­ся зав­зяті чут­ки, ніби­то бунтівли­вий геть­ман схо­вав незліченні свої ба­гатс­тва в чо­тирь­ох місцях: у Києві біля Ки­рилівсь­кої цер­кви; у Чернігові під будівлею пол­ко­вої кан­це­лярії; і в «над­ворках» (неп­ра­виль­но на­зива­них «зам­ка­ми») – По­росю­ченсь­ко­му під Бах­ма­чем і Гон­ча­ровсь­ко­му під Ба­тури­ним. Не вик­лю­чено, що час­ти­на ма­зепинсь­кої скар­бниці мо­же ви­яви­тися й у са­мому Ба­турині.

 

 Ба­турин

 Не­вели­ке містеч­ко Ба­турин на Чернігівщині в XVII-XVIII століттях був ре­зиденцією ук­раїнсь­ких геть­манів. При Са­мой­ло­вичеві, по­перед­ни­кові Ма­зепи, отут зве­ли фор­те­цю із мо­гутніми де­рев’яни­ми стіна­ми, безліччю веж, ви­копа­ли гли­бокий рів. У підзе­мел­лях зберіга­ли про­довольчі й вій­ськові при­паси й ут­ри­мува­ли в’язнів.

Пе­ред са­мою вте­чею Ма­зепа, зібрав­ши ко­заць­ких стар­шин, ска­зав: «Не­хай ко­жен за­копає в зем­лю все до­роге, що є у нь­ого...». Потім геть­ман нап­ра­вив­ся до Ба­тури­на, де про­був тіль­ки од­ну ніч (з 22 на 23 жов­тня), а вже на світан­ку пом­чався до шведів… Че­рез сім днів фор­те­цю ото­чили вій­ська під ко­ман­ду­ван­ням Мен­ши­кова. Гарнізо­ну зап­ро­пону­вали зда­тися, але ко­заки по­вели «лу­каві» роз­мо­ви. Зрад­ник по­казав росіянам таємний хід, що ве­де від бе­рега ріки Сейм до ци­таделі, й нас­тупним ран­ком Ба­турин був по­вале­ний.

За­хис­ників містеч­ка й цивіль­них, яких на­рахо­ву­ють від 6 до 20 ти­сяч, зни­щили по­голов­но; кам’яні спо­руди – ма­лень­ку домівку Ма­зепи, Троїць­кий со­бор і цер­кву Ми­коли Чу­дот­ворця – зруй­ну­вали; за­лиши­лися тіль­ки ди­мучі руїни... Сол­да­ти втяг­ли все, казні діста­лися тіль­ки гар­ма­ти.

Вже з XVIII століття у Ба­турині по­чали шу­кати геть­ма­нову скар­бни­цю. У про­валах зна­ходи­ли іржа­ву зброю й навіть за­куті в кай­да­ни людські кістя­ки, але гро­шиків так і не знай­шли. Та мо­же по­гано шу­кали? Ад­же істо­рик С. М. Со­ловй­ов ствер­джує: «Узят­тя й ви­нищу­ван­ня Ба­тури­на бу­ло страш­ним уда­ром для Ма­зепи; лю­ди, які до­вели на ділі свою вірність й­ому, по­биті або ж ви­яви­лися в ру­ках царсь­ких; у тих же ру­ках – ба­гата скар­бни­ця геть­ма­нова».

 

 На дні Сла­вути­ча?..

 Та пос­лу­хаємо ака­деміка Дмит­ра Іва­нови­ча Явор­ниць­ко­го – ук­раїнсь­ко­го вче­ного з на ди­во ши­роким твор­чим діапа­зоном: він істо­рик, ар­хе­олог, ет­нограф, фоль­кло­рист, пись­мен­ник. Явор­ниць­кий по­силаєть­ся на істо­рика й вій­сько­вого інже­нера Олек­сан­дра Ри­гель­ма­на: «Пер­шим прис­ка­кав до Дніпра геть­ман Ма­зепа й не­гай­но поспішив пе­реп­ра­вити­ся че­рез Дніпро: він привіз кіль­ка мішків срібла й дві боч­ки зо­лота, крім то­го безліч іншо­го «доб­ра». Чер­вня 27 чис­ла в 4 го­дини дня Ма­зепа та кіль­ка й­ого од­но­думців сіли у чов­ни й по­чали пе­реп­равля­тися з дніпровсь­ко­го ліво­береж­жя до пра­вого бе­рега. Але оскіль­ки з ним не бу­ло ба­гато каз­ни, то й­ого лю­ди по­чали то­нути, і Ма­зепа на­казав ки­дати гроші за борт, і так «май­же три долі» то­го ба­гатс­тва опи­нили­ся на дні Дніпра».

Про­те по­рина­ти на дніпровсь­ке дно не рад­жу, й не то­му, що за три ми­нулі століття зо­лото за­тяг­ну­то сот­ня­ми тон­на­ми му­лу, а то­му, що в 60-х ро­ках XX століття на ба­гато кіло­метрів роз­ли­лося в цих місцях чер­го­ве во­дой­ми­ще і не знай­ти те­пер місце тієї пе­реп­ра­ви навіть із кос­мо­су.

Відо­мий істо­рик М. І. Кос­то­маров: «Та все ж та­ки Ма­зепа встиг­нув вхо­пити із со­бою ве­личезні на той час гро­шові су­ми. Він мав мож­ливість уже у своєму виг­нанні да­ти Кар­лу XII у борг 240000 та­лерів, а після смерті Ма­зепи, як ка­жуть, знай­де­но бу­ло 160000 червінців, крім срібно­го на­чин­ня й різно­манітних прик­рас».

 

 Зав­дя­ки Ма­зепі

 За час й­ого правління на гроші геть­ма­на бу­ло по­будо­вано, віднов­ле­но й рес­тавро­вано біль­ше 100 цер­квей у Чернігові, Ба­турині, Луб­нах, Нов­го­род-Сіверсь­ко­му, Риль­ську та ін. В од­но­му тіль­ки Києві спо­руди­ли Ми­колаївсь­кий со­бор, рівно міль­йон зо­лотих виділи­ли Києво-Пе­черській Лаврі на будівниц­тво кам’яної стіни з ве­жами й цер­квою Всіх Свя­тих. Крім то­го, бу­ли відрес­тавро­вані Ус­пенсь­кий со­бор й цер­ква свя­тої Трійці, відбу­дова­на Цер­ква Бо­го­яв­лення (ви­сад­же­на в 1935 році) і но­вий кор­пус Ака­демії.

Су­час­ний київсь­кий істо­рик Гри­горій По­леч­ко повідом­ляє: «Після смерті Іва­на Ма­зепи в Бен­де­рах бу­ла ство­рена спеціаль­на комісія з роз­гля­ду пре­тензій ко­заць­кої стар­ши­ни на геть­мансь­ку спад­щи­ну. Стар­ши­на на­дала комісії підра­хун­ки, згідно з яки­ми в ру­ки мос­ковітів пот­ра­пило: 50 ти­сяч імперіалів – у Білій Церкві, 180 ти­сяч – у Києво-Пе­черсь­ко­му мо­нас­тирі».

Тре­ба ду­мати, що не за­лиши­лося в Ук­раїні геть­мансь­ких гро­шиків. От і М. І. Кос­то­маров підтвер­джує: «В усі ча­си сво­го геть­манс­тва, щед­ро бу­ду­ючи й прик­ра­ша­ючи цер­кви, Ма­зепа встиг­нув зібра­ти ве­ликі скар­би: з них ба­гато чо­го зберіга­лося в Києво-Пе­черсь­ко­му мо­нас­тирі й у Білій Церкві та діста­лося ца­реві».

 

 На наш вік вис­та­чить...

Та Ви не зас­му­чуй­те­ся, скарбів на наш вік вис­та­чить. От тіль­ки де­які з них.

1. Щит Ахілла – о. Зміїний, Чор­не мо­ре. Як відо­мо, прах ге­роя об­ло­ги Трої упо­коєно в мав­зо­леї на бе­резі Гел­леспон­ту, а й­ого зброя, у то­му числі й щит, діста­лися Одис­сею.

У пізніших пе­река­зах (по­ема «Ефіопіда» у пе­река­зові Прок­ла) Фетіда взя­ла ос­танки сво­го си­на з по­хорон­но­го ба­гат­тя й пе­ренес­ла на острів Лев­ка (нині Зміїний), де бу­ло спо­руд­же­но храм, який три­валий час пра­вив за центр пок­лоніння обож­не­ному ге­роєві. Ле­ген­дарний

щит бе­зуспішно шу­кала ар­хе­ологічна ек­спе­диція «Дой­че­дой­ке Ане­нер­бе». Згідно з ле­ген­дою, той, хто во­лодіє щи­том Ахілла, стає не­пере­мож­ним. Німеч­чи­на вій­ну прог­ра­ла – на­цис­ти щит не знай­шли.

2. Зо­лото Пав­ла По­лубот­ка – Чернігівсь­ка об­ласть, міста Глухів і Лю­беч. У лис­то­паді 1723 ро­ку геть­ман По­лубо­ток був за­ареш­то­ваний і нап­равле­ний до Пет­ро­павлівсь­кої фор­теці, де й по­мер. Але на­пере­додні ареш­ту геть­ман пе­редав 200 ти­сяч зо­лотих до од­но­го з англій­ських банків. Наз­ва бан­ку, су­ма внес­ку й відсот­ки варію­ють­ся, та все схо­дить­ся на то­му, що 80 відсотків зо­лота опаль­ний геть­ман за­повів не­залежній Ук­раїні, а інші 20 відсотків – спад­коємцям.

3. Скар­би Нес­то­ра Іва­нови­ча Мах­но – Таврій­ські сте­пи. Ота­ман анархістсь­кої воль­ниці хо­вав екс­пропрій­овані зо­лото й цінності на ши­роких сте­пових прос­то­рах су­час­них За­порізь­кої, Дніпро­пет­ровсь­кої та Харківсь­кої об­ластей. Скар­би мо­жуть зна­ходи­тися на дні Дніпра, у ста­рих блінда­жах, підва­лах са­диб і прос­то на ла­нах.

4. Зо­лотий за­пас Ку­бансь­кої Рес­публіки До­нець­ка об­ласть, рай­он Но­во­азовсь­ка. У період гро­мадянсь­кої вій­ни на Ку­бані бу­ло зібра­но 8 возів зо­лота й кош­товнос­тей, які схо­вали чо­мусь на те­риторії Ук­раїни. «Чорні ар­хе­оло­ги» оціню­ють ці скар­би на 150 міль­ярдів до­ларів!

5. Зо­лото Ша­гин-Ги­рея – ав­то­ном­на рес­публіка Крим, місто Бах­чи­сарай. У ту­рецькій історії для ос­таннь­ого кримсь­ко­го Ха­на знай­шли такі сло­ва: «Ша­гин-Ги­рей – чет­вертий син Ах­мед-Ги­рея, 49-й пра­витель Кримсь­ко­го ханс­тва, що вра­жав і ди­вував Євро­пу й Росію, зна­мени­тий че­пурун. Зрад­ник Батьківщи­ни, стра­чений на ос­трові Ро­дос, гідний пре­зирс­тва. По­ет». Час­ти­ну скар­бу знай­шли ще ко­заки й по­тихень­ку ви­тяга­ли звідти, але ви­тяг­ли не все. За чут­ка­ми, та­тарсь­ке зо­лото шу­кала навіть Служ­ба без­пе­ки Ук­раїни. Знай­шли? Ні. Таємни­ця...

6. Зо­лотий Кінь ца­ря Мит­ри­дата. Ав­то­ном­на рес­публіка Крим, місто Керч. Цар Пон­та, а зго­дом і Бос­по­ра Мит­ри­дат VI Євпа­тор го­тував­ся до чет­вертої вирішаль­ної вій­ни про­ти Ри­ма, ого­лосив сво­боду ра­бам і навіть ук­лав со­юз із гал­ла­ми. Фар­нак, син ца­ря, так вчас­но для рим­лян підняв за­колот. Мит­ри­дат ки­нув­ся на меч, за інши­ми твер­джен­ня­ми – на­казав се­бе за­коло­ти. А от скар­бни­ця пра­вите­ля, що зби­раєть­ся на вій­ну, зне­наць­ка ви­яви­лася по­рожнь­ою.

Згідно з ле­ген­дою, все зо­лото таємно пе­реп­ла­вили на ста­тую ко­ня, яку на­пере­додні пов­стан­ня схо­вали в одній з пе­чер у горі. До речі, ця са­ма го­ра (та що там – прос­то ви­сокий па­горб) до­тепер має ім’я ле­ген­дарно­го бос­порсь­ко­го пра­вите­ля й піднімаєть­ся в са­мому центрі міста Керчі.

Цей пе­релік мож­на бу­ло б не­аби­як про­дов­жи­ти. Щільність скарбів на один ук­раїнсь­кий квад­ратний кіло­метр вра­жає...

Не пропусти интересные статьи, подпишись!
facebook Кругозор в Facebook   telegram Кругозор в Telegram   vk Кругозор в VK
 

Слушайте

НОВЫЕ КНИГИ

Мифы, легенды и курьёзы Российской империи XVIII–XIX веков. Часть двенадцатая

«Нет, уж, милостивая государыня, этого в Евангелии точно нет!!!»

Граф Разумовский: «Боюсь, государыня, в России мор будет»

«Пуд сала на лечение его высочества...»

Игорь Альмечитов май 2025

СТРОФЫ

ПУШКИН – ВЫСОЦКИЙ (ПОЭМА)

Борис Пукин май 2025

Царь Эдип

Потому тут и мор, что остался с женой,
что сроднился вполне со случайной страной;
кто не хочет ослепнуть – не слушай слепца,
нет нам Родины, матери нет, нет отца!

Дмитрий Аникин май 2025

ИСТОРИЯ

Украинские маршалы

Смотрел краем глаза парад победы…

Виталий Цебрий май 2025

РЕЗОНАНС

Украинский почемучка (сериал)

Почти каждое утро и почти каждый украинский гражданин, просыпаясь, задает себе первый вопрос: "Почему американец Дональд Трамп решил, что можно безнаказанно и на свой выбор отбирать у соседа его дом (квартиру), страну, жену, например, и детей?"

Виталий Цебрий май 2025

Держись заглавья Кругозор!.. Наум Коржавин

x

Исчерпан лимит гостевого доступа:(

Бесплатная подписка

Но для Вас есть подарок!

Получите бесплатный доступ к публикациям на сайте!

Оформите бесплатную подписку за 2 мин.

Бесплатная подписка

Уже зарегистрированы? Вход

или

Войдите через Facebook

Исчерпан лимит доступа:(

Премиум подписка

Улучшите Вашу подписку!

Получите безлимитный доступ к публикациям на сайте!

Оформите премиум-подписку всего за $12/год

Премиум подписка