Я не согласен ни с одним словом, которое вы говорите, но готов умереть за ваше право это говорить... Эвелин Беатрис Холл

независимый интернет-журнал

Держись заглавья Кругозор!.. Наум Коржавин
x

ХРАМ КОЗАЦЬКОЇ ВОЛЬНИЦІ

Опубликовано 18 Февраля 2008 в 17:00 EST

В. Бочкарьов
Паланкова старшина — а місто Самарь було центром Самарської паланки (однієї з найбагатших на Запоріжжі) — та місцеве духівництво запросили для будівництва собору майстра Якима Погребняка. Ніяк не могли зрозуміти замовники, як це майстер збирається, крім центральної бані, розташувати з чотирьох боків ще по три, але при тому загальне число бань буде не 12, а 9. Нарешті, угоду було підписано, та будівничий зник. Нібито зневірившись у своїх власних силах, він утік у плавні. Саме там, як свідчить леґенда, уві сні йому з’явився найшановніший серед козаків святий — Микола-чудотворець — і підказав, як саме має бути побудований собор.
Гостевой доступ access Подписаться

Володимир БОЧКАРЬОВ

Мальовнича Самара та її привілля були з давніх давен улюбленим місцем поселення запорізьких козаків. Тож не дивно, що поблизу цієї річки — лівої притоки Дніпра — облаштували вони в XVII столітті кілька хуторів-зимівників. Кажуть, що саме тут оселялися майстри, які виготовляли для запорожців списи, а коли прямували козаки на Січ, то завертали сюди, аби запастися цією традиційною, перевіреною в боях зброєю. У першій половині XVII ст. неподалік зведеної фортеці виникла слобода Новоселиця або, як іноді звали її — Самарчик. Вона швидко розбудовувалась і у 1784 році одержала назву Новомосковськ і статус міста, підпорядкованого Катеринославській губернії.

І сьогодні в центрі міста Новомосковська (тепер Дніпропетровської області) увагу шанувальників старовини не може не привернути унікальний дерев’яний храм — свідок славної історії українського козацтва, один з оберегів духовної культури нашого народу. Йдеться про Троїцький собор, створений майстром дерев’яного зодчества Якимом Погребняком протягом 1773-1781 років. Відтоді найбільший і найпишніший в єпархії храм був свідком багатьох хвилюючих подій, прихищаючи біля своїх стін віруючих, торговий та ремісничий люд, що стікався на місцеві ярмарки, сповіщаючи своїми дзвонами далеко навкруги про сумні і радісні події в житті його парафіян.

Паланкова старшина — а місто Самарь було центром Самарської паланки (однієї з найбагатших на Запоріжжі) — та місцеве духівництво запросили для будівництва собору майстра Якима Погребняка. Ніяк не могли зрозуміти замовники, як це майстер збирається, крім центральної бані, розташувати з чотирьох боків ще по три, але при тому загальне число бань буде не 12, а 9. Нарешті, угоду було підписано, та будівничий зник. Нібито зневірившись у своїх власних силах, він утік у плавні. Саме там, як свідчить леґенда, уві сні йому з’явився найшановніший серед козаків святий — Микола-чудотворець — і підказав, як саме має бути побудований собор. Тут же Яким Погребняк зробив модель будівлі собору, яку й було пізніше реалізовано. Розповідь про те, що модель собору з’явилась майстру саме уві сні, дуже схожа на правду. Уві сні люди нерідко приходять до розв’язання питань, над рішенням яких вони напружено працювали довгі дні, місяці і навіть роки. Мабуть, так сталося з Якимом Погребняком. Цікаво, що ще наприкінці ХІХ сторіччя Дмитро Яворницький у приміщенні собору бачив вже майже струхнявілу модель цього храму, зроблену його будівничим.

Троїцький козацький собор у сучасній Самарі (Новомосковську) цікавий ще однією деталлю: він побудований без єдиного цвяха. Звичайно, сьогодні, після декількох генеральних реставрацій, цвяхів у будівлі собору хоч відбавляй, але Яким Погребняк зміг обійтися без них. Зроблено це було на прохання замовників, які вважали, що не можна вбивати цвяхи у храм Спасителя — Ісуса Христа, який, за біблейським переказом, був розп’ятий на хресті саме за допомогою залізних цвяхів.

Так само й у наші дні, незважаючи на всі несталості долі, попри всі негаразди буття, цей величний вітвір людських рук продовжує виконувати найвищу, божественну місію осередка духовного єднання поколінь. Це — одне з тих святих місць, де сьогодні і завтра молитимуться Всевишньому православні християни, де шукатимуть сліди своїх далеких предків допитливі краєзнавці, захоплюватимуться майстерністю будівничих туристи, черпатимуть натхнення художники й літератори.

Наприкінці ХІХ ст. згаданий дерев’яний собор, за переказами — зведений без жодного цвяха, був перебудований. Стіни зробили без внутрішнього нахилу, як було раніше, покрівлі верхівок надали суворіших форм, вертикальну обшивку замінили горизонтальною. На думку фахівців, в українській дерев’яній архітектурі цей собор являє собою вершину розвитку хрестових храмів. Потужний дев’ятизрубний масив надзвичайно вражає завдяки складній композиції зрубів та багатозаломних верхів. Як зауважив один з відомих в Україні мистецтвознавців, ця велична і монументальна споруда найбільш повно відобразила уяву народу про піднесено-прекрасне…

І, мабуть, так воно і є, оскільки цей же храм надихнув Олеся Гончара написати роман «Собор», що наприкінці шістдесятих років опинився в зоні підвищеної громадської уваги. «Коли заглиблюєшся у зміст «Собору», — писав тоді один з анонімних літературних кілерів, — то помічаєш, що картини далекої минувшини якось протиставляються сучасності… Навіть символ сучасної доби — скульптура Титана праці з розірваними кайданами в руках — бліде в порівнянні з оспіваним з усіх боків собором».

Таким завзятим літературознавцям нічого не варто розіп’яти, скажімо, й автора славнозвісного «Собору Паризької богоматері» — Віктора Гюго, який насмілився виступити на захист чудових церков середньовіччя, які протягом двохсот років спотворювали зсередини та ззовні. «Священик їх перефарбовує, архітектор шкрябає; потім приходить народ і руйнує їх»… — з гіркотою констатував великий француз у той час, коли прогресивне людство ще не додумалося скористатись в цій справі можливостями вибухівки.

На щастя, козацький собор така біда обминула, чого не скажеш про долю багатьох інших українських храмів. Тому так хворобливо був сприйнятий войовничим атеїзмом роман О. Гончара. Цілу полосу присвятила центральна газета республіки дискредитації письменника, бо собор у його розумінні — не лише «плавність ліній, ідеальність пропорцій», «мереживо аркатури», «краса вікон, карнизів», словом, не тільки витвір мистецького генія наших предків, але й символ минувшини, а ще — «дух отієї величавої вільності, що його вкладено козацькими будівниками в споруду собору». Змалювавши занепад сучасного індустріального міста, в якому господарюють «браконьєри», байдужі до збереження довкілля, культурних і духовних цінностей, автор «Собору» вийшов за межі директивного творчого методу…

Наприкінці нашого бурхливого XX століття ми маємо шанс переконатися в справедливості вислову «історія все розставляє по своїх місцях».

У колишній столиці найбільшої тоталітарної держави світу відбудовано зруйнований сучасними варварами величний храм Христа Спасителя. Матір міст руських — Київ — стає свідком відродження знищеного Михайлівського Золотоверхого монастиря. Розпочато роботу з якнайшвидшого відновлення Успенського собору Києво-Печерської Лаври.

Зберігаючи неповторні пам’ятки нашого минулого, ми наповнюємо благородним змістом сьогодення, впевненіше дивимось у майбутнє, а відтак усвідомлюємо й власну відповідальність за безперервність цього одвічного зв’язку часів, без якої ми не вправі називати себе людьми.

І цілком ймовірно, що хтось з нинішніх нащадків славетного козацтва, милуючись Троїцьким собором у Новомосковську, пригадає висловлені українським письменником сподівання січовиків: «Буде незламний наш дух жити у святій цій споруді, наша воля сяятиме блиском недосяжних бань. Шаблю вибито з рук, але в серці не вибито дух волі і жадання краси! Наша непокора в цім витворі стане серед степів на віки…». А якщо й не пригадає, то все одно мимоволі відчує, як сповнюється схвильована душа захопленням і гордістю.

Не пропусти интересные статьи, подпишись!
facebook Кругозор в Facebook   telegram Кругозор в Telegram   vk Кругозор в VK

ОСТРЫЙ УГОЛ

Что мы знаем и не знаем об украинских «нацбатах»?

Став одной из причин и самой мотивированной силой украино-российского конфликта, они были неоднозначно восприняты даже собственными согражданами. Одни считают их отважными героями и спасителями Украины, другие – безумными злодеями и её бедой. Но истина, в данном случае, находиться вовсе не посередине…

Сергей Дяченко февраль 2023

ИЗ ЖУРНАЛИСТСКОГО ДОСЬЕ

Нацики-бандеровцы, «куновцы»-оуновцы

Националисты в моей жизни… Я эти записи начну со своих впечатлений от встреч с выдающимися украинскими националистами. Речь о Юрии Шухевиче, о Михаиле Ратушном и о Мстиславе Первом (патриархе украинской церкви в изгнании). С ними и еще кое с кем другим меня свела в свое время судьба…

Виталий Цебрий февраль 2023

ТЫ — МНЕ, Я — ТЕБЕ

«Драйверы» строительного рынка в России

В России в течение последних лет наблюдался бум жилищного строительства, пик которого пришелся на 2022 г. По данным Росстата, было введено 102.7 млн кв. м., в 2021 г. – 92.6 млн кв. м. Новый показатель – это абсолютный рекорд со времен СССР. Неслучайно строительную отрасль называют драйвером российской экономики. Кто и что скрываются за «парадными» цифрами?

Руслан Орлянский февраль 2023

ИСТОРИЯ

От Власова до «Galizien»: коллаборационистская армия Гитлера

Что объединяло разношерстных националистов и непримиримых белоэмигрантов, «троцкистов» и религиозных консерваторов, воевавших на стороне Третьего Рейха? И насколько многочисленны были их ряды?

Сергей Кутовой февраль 2023

Держись заглавья Кругозор!.. Наум Коржавин

x

Исчерпан лимит гостевого доступа:(

Бесплатная подписка

Но для Вас есть подарок!

Получите безлимитный доступ к публикациям на сайте!

Оформите бесплатную подписку за 2 мин.

Бесплатная подписка

Уже зарегистрированы? Вход

или

Войдите через Facebook