Я не согласен ни с одним словом, которое вы говорите, но готов умереть за ваше право это говорить... Эвелин Беатрис Холл

независимый интернет-журнал

Держись заглавья Кругозор!.. Наум Коржавин
x

ТАМ, ДЕ ЗДОБУВАВ ЗОЛОТО ВАСИЛЬ СТУС

Опубликовано 15 Сентября 2008 в 17:00 EDT

Микола ХРІЄНКО
Після тієї екскурсії я довго відкашлювався і спльовував чорні згустки на білий сніг, хоч пробув у шахті лише три години, а Василь Стус пропрацював під землею в тих каторжних умовах три роки... У своєму щоденнику про той період заслання на рудник ім. Матросова він зробив, зокрема, й такий запис: «Я повертався до гуртожитку і падав як убитий. Була робота і сон. Проміжків не існувало».
Гостевой доступ access Подписаться

Микола ХРІЄНКО

Приїск ім. Матросова (раніше ім. Л. Берії) знаходиться в Тенькінському районі, приблизно за 375 кілометрів від Магадана. Саме на цьому приїску (точніше, руднику, бо золотоносна руда добувається там у шахті на глибині 200 метрів) відбував трирічне заслання Василь Стус. Після п’яти років неволі в мордовських концтаборах його привезли сюди, в Матросово, під конвоєм 5 травня 1977 року, а вивезли – теж під охороною – 11 серпня 1979 року.

Згідно зі своїм журналістським проектом «Українці за Уралом», я планував частину Колимської траси (780 км) – від річки Делянкір до Магадана – пройти пішки. Незважаючи на те, що зима на Колимі цього року розпочалася дуже рано – на початку жовтня – подолати цей маршрут до настання сильних морозів я зміг би повністю, якби у цьому був журналістський сенс. Справа в тому, що після розвалу Радянського Союзу багато селищ уздовж Колимської траси було оголошено неперспективними (вичерпалися запаси розсипних родовищ золота) і вони обезлюдніли. Є ділянки дороги, вздовж яких протягом 100–200 кілометрів не проживає жодна людина.

Ніколи не забуду ті круті й засніжені перевали на Колимській трасі, коли важко навантажений вугіллям «КамАЗ» з причепом починає пробуксовувати, колеса «шліфують» покриту кригою землю, наша автомашина поволі сповзає з дороги до краю в безодню, і водій – земляк з Дніпропетровщини Володимир Шишенко – каже твердим голосом: «Якщо крикну «Стрибай!», не гай ні секунди. Це не прохання і не пропозиція. Це – наказ...».

Чим характерне селище Матросово? Передусім, тим, що воно з усіх боків затиснуте високими сопками і від цього мимоволі здається, що ти на дні вузького й глибокого провалля. Старожили цього селища говорили мені, що в таких умовах життя без горизонту, без можливості дивитися вдалину, очі швидше звикають до близького бачення і тому тут у людей раніше, ніж в інших місцях, розвивається короткозорість...

Разом з начальником шахти ім. Матросова Костянтином Тотоліним я спускався саме туди, де на 200-метровій глибині працював машиністом Василь Стус. Після того, як прохідники разом із золотоносною кварцовою жилою зривали вибухівкою кам’яну породу, Василь відгрібав її скреперною лебідкою з вибою, потім руду завантажували у вагонетки й вивозили до ствола шахти для підйому на поверхню. Робота у Василя була надзвичайно одноманітна і дуже шкідлива для здоров’я, бо після вибуху пилюка у вибої стоїть така густа, що в промінні шахтарських ліхтарів люди здаються водолазами, які рухаються в каламутній воді...

Після тієї екскурсії я довго відкашлювався і спльовував чорні згустки на білий сніг, хоч пробув у шахті лише три години, а Василь Стус пропрацював під землею в тих каторжних умовах три роки... У своєму щоденнику про той період заслання на рудник ім. Матросова він зробив, зокрема, й такий запис: «Я повертався до гуртожитку і падав як убитий. Була робота і сон. Проміжків не існувало».

Ось переді мною привезені з Колими ксерокопії трьох номерів газети «Ленинское знамя» Тенькінського райкому партії за 8, 11 і 15 липня 1978 року. У кожному з тих номерів величезними підвалами на двох шпальтах надруковано статтю Артеміди Супряги під назвою «Друзья и враги Василя Стуса».

Початок її такий. У селищі Транспортне (воно неподалік райцентру Усть-Омчуг) кореспондентка «Ленинского знамени» під час зустрічі з сестрою-господаркою місцевої лікарні Ніною Никифоренко випадково дізнається від неї, що в них недавно лікувався її земляк Василь Стус, який «вроде бы и сам не советский, а турист какой-то заграничный». Після того, як Ніна Кирилівна на прохання Стуса здала на пошті його телеграму й принесла йому квитанцію, то він їй ««спасибо» сказал, а в глазах – злоба».

Почувши таку страшну новину, Артеміда Супряга тяжко розмірковує: «Кто же он, этот человек, вызвавший своим поведением такое презрение у простых советских людей? Просто невежда? Демагог-краснобай, спекулирующий на наших недостатках? Или действительно... Нет, об этом даже страшно подумать! Он ходит по нашей земле, ест наш советский хлеб. Люди здороваются с ним... Я должна его разыскать».

І Артеміда Супряга негайно їде на рудник ім. Матросова. Але виявляється, що саме в цей період Василя Стуса в селищі не було, бо він виїхав на кілька днів на «материк» провідати тяжкохворого батька. (Незважаючи на телеграму, що батько присмерті, Василеві заборонили їхати в Донецьк. На знак протесту він оголосив голодовку і КДБ все-таки дозволив йому поїхати додому. Після тієї останньої зустрічі батько 7 червня 1978 року помер і Василь, провівши його в останню путь, повернувся в Матросово вже після його похорону. – Прим. авт.).

Розпитуючи шахтарів про Василя Стуса, Артеміда Супряга дізнається ще про один страшний факт від Михайла Дмитришина. Виявляється, цей «український буржуазний націоналіст» не тільки їсть радянський хліб, а й запиває його бульйонними кубиками, присланими з ФРН. «Такая дрянь! – сказав кореспондентці розчарований шахтар. – Ленинградские куда вкуснее...».

А далі в статті Артеміди Супряги ще й такі висловлювання В. Парникова, Л. Карлова, Є. Сонникова, прохідника Храмова, Г. Ковальова та інших:

«Друзей у него на руднике нет. Живёт в общежитии, а всех жильцов пьяницами называет. Мол «кубло», а не общежитие. А «кубло» в переводе с украинского значит притон...».

«Националист Стус. За «самостийную Украйну» борется...».

«При первой же встрече с людьми объявляет: «Я – политический ссыльный. За права человека борюсь и страдаю за свои убеждения». А какие нам ещё права нужны? Разве хоть в одной капиталистической стране даны такие широкие права трудящемуся человеку, как в нашей?..».

«Одной из первых книг, взятых в библиотеке, была «Диверсия без динамита». И телевизор смотрит редко, предпочитает регулярно слушать «Голос Америки»».

«Стус многим читал свои вирши. Они пронизаны не нашим духом, потому за океаном отдельные из них охотно печатают. Нам же нужны стихи такие, чтобы сердце пело, чтобы руки сами к работе тянулись. Чтобы жизнь в них кипела».

«Стихи Стуса того периода (до першого арешту в Києві. — М. Х.) полны грязи, лжи, ненависти ко всему советскому... Любым поводом пользуется он для того, чтобы опорочить, оболгать социалистические завоевания нашего народа, возвести злостную клевету на советскую демократию, на гарантированную Конституцией СССР неприкосновенность личности...».

І Артеміда Супряга робить висновок: «Так передо мной во всей полноте вырисовывался образ человека, которому ненавистно всё советское: люди, порядки, законы...».

Після публікації статті «Друзья и враги Василя Стуса» в райгазеті «Ленинское знамя» в номерах за 22 і 29 липня, а також за 3 серпня 1978 року були надруковані відгуки трудящих під такими заголовками: «Возмущению нет предела» (автор – годинниковий майстер В. Ушаков), «Хлебнул бы моего лиха...» (автор – інженер ТСУ В. Каковський), «Народу нужны дела» (автор – бригадир прохідників М. Андреєвець), «По какому праву?» (автори – прохідник А. Глушко (за дорученням бригади 116-ї шахти), а також гірні майстри 3. Шеченко, А. Рулеєв, В. Логвиненко, В. Долгушев, Н. Заманов, Г. Філін з приїску «40 лет Октября»), «Сильны тем, что едины» (автор – А. Смирнов), «Стыдно за земляка» (автор – С. Пєшкова), «Чего ему не хватает?» (автор – Т. Опанасенко).

Такими ж «перлами», як і в статті Артеміди Супряги, поет був щедро осипаний і в цих «відгуках трудящих»:

«Успехи украинского народа, как и всех других народов СССР, не по нраву разного рода идеологическим диверсантам, окопавшимся за рубежом, потому они и клевещут на нашу действительность. Им в унисон клевещет и Василь Стус, хотя кто-кто, а уж он-то как гражданин СССР в течение сорока лет своей жизни пользовался такими правами и свободами, о которых трудовой люд буржуазных стран может только мечтать! И ему ли быть недовольным Советской властью?!».

«А какая польза от бездельника, который мало того, что сидит на шее народа, да ещё и клевещет на него, как попугай, повторяя заокеанские бредни об ущемлении прав и свобод в СССР?!»

«Много у нас в бригаде было разговоров о Стусе, а споров не возникло. Все мнения сошлись: дряньчеловечишка, и откуда только такие берутся!».

«Для нас оскорбительно соседство со Стусом здесь, на Колыме...».

Але це ще не все...

Після публікацій у «Ленинском знамени» відгуків трудящих у Будинку культури відбулися збори трудового колективу рудника ім. Матросова, на яких Василя Стуса звинуватили навіть у тому, що він у своїх віршах проповідує війну, бо підбурює американських імперіалістів напасти на мирний радянський народ так, як це зробили фашисти в 1941 році...

Весь цей сценарій розроблявся органами КДБ, а виконувався руками журналістів і робітників. Головна мета цього навального психологічного тиску – зламати Василя морально, змусити його написати покаянного листа в обласну газету «Магаданская правда» і стати після цього таким, як багато інших...

Ще до заслання на Колиму, в 1969 році, Василь Стус написав: «І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі... Ще – ціную здатність чесно померти...».

Смерть Василя Стуса 4 вересня 1985 року в концтаборі «Перм-36» підтвердила його моральні критерії і зробила його життя долею, якій не позаздриш, але вона надзвичайно потужна і цілеспрямована, а тому й притягує до себе, ніби магніт...

Чисто з журналістського інтересу я розшукав по телефону аж у місті Липецьку автора статті в «Ленинском знамени» пані Супрягу і передавши їй вітання від колег-журналістів з УстьОмчуга, запитав:

– Артемідо Степанівно! Як ви оцінюєте тепер свою статтю «Друзья и враги Василя Стуса»?

Після тривалої паузи пані Супряга сказала розгубленим голосом:

– Я не хотіла б, щоб моє ім’я згадувалося у вашій статті. Мені соромно... Ми всі тоді були іншими. У моєму матеріалі про Стуса багато чого подописував мій редактор газети, але я вже не пам’ятаю, які саме абзаци. Хіба ж тоді хтось думав, що Василь Стус стане національним героєм України... А коли так сталося, то хто ж тоді я виходить? Мені прикро за всю цю історію...

Як виявилося, готуючи таку велику й розгромну статтю про поета Василя Стуса, Артеміда Степанівна навіть не зустрічалася з ним. А це суперечить правилам навіть радянської журналістики, бо тоді вимагалося обов’язково вислуховувати обидві конфліктуючі сторони. Це не докір моїй колезі по професії. Це – лише констатація факту...

Що сказати про нинішнє селище Матросово? Більша частина людей після розвалу СРСР виїхала з нього – і тепер Матросово геть спорожніло. Дізнався я дещо і про історію Матросового. Зокрема й про те, що будували в ньому шахту і споруджували це селище зеки трьох концтаборів – Верхнього, Середнього і Нижнього. Померлих і загиблих ховали за таким «сценарієм». Спочатку (для контролю) пробивали голову ломом, а потім зв’язували мертве тіло так, щоб коліна діставали до підборіддя. І труп замерзав. Для такого «вкороченого» тіла у вічній мерзлоті «пробивалася» динамітом і кайлами «вкорочена» яма. На скорцюблений труп покійника накладалося зверху таке ж «вкорочене» віко труни, збите з неструганих дощок – і яма засипалася землею. Для економії «розходних матеріалів» під мертву людину знизу нічого не клалося...

Коли я ходив по тому кладовищу, де були поховані колишні в’язні, то саме тоді над Матросовим почали пролітати від берегів Північного Льодовитого океану на Південь перші лебедині зграї. Які думки і які почуття викликали вони у Василя Стуса? Я дивився на них і мені здавалося, що я стою не на поверхні землі, а на дні глибокої могили, з якої дуже важко вибратися живій людині...

Не пропусти интересные статьи, подпишись!
facebook Кругозор в Facebook   telegram Кругозор в Telegram   vk Кругозор в VK

ОСТРЫЙ УГОЛ

Что мы знаем и не знаем об украинских «нацбатах»?

Став одной из причин и самой мотивированной силой украино-российского конфликта, они были неоднозначно восприняты даже собственными согражданами. Одни считают их отважными героями и спасителями Украины, другие – безумными злодеями и её бедой. Но истина, в данном случае, находиться вовсе не посередине…

Сергей Дяченко февраль 2023

КТО ЕСТЬ КТО

Экономические башни Кремля: как они устроены и кто их обитатели

Фраза «кремлевские башни» (КБ) часто используется политологами и журналистами...Между ними, по сообщениям СМИ, периодически разгораются конфликты за степень влияния на Владимира Путина. Так ли это?

Руслан Орлянский февраль 2023

ИЗ ЖУРНАЛИСТСКОГО ДОСЬЕ

Нацики-бандеровцы, «куновцы»-оуновцы

Националисты в моей жизни… Я эти записи начну со своих впечатлений от встреч с выдающимися украинскими националистами. Речь о Юрии Шухевиче, о Михаиле Ратушном и о Мстиславе Первом (патриархе украинской церкви в изгнании). С ними и еще кое с кем другим меня свела в свое время судьба…

Виталий Цебрий февраль 2023

ТЫ — МНЕ, Я — ТЕБЕ

«Драйверы» строительного рынка в России

В России в течение последних лет наблюдался бум жилищного строительства, пик которого пришелся на 2022 г. По данным Росстата, было введено 102.7 млн кв. м., в 2021 г. – 92.6 млн кв. м. Новый показатель – это абсолютный рекорд со времен СССР. Неслучайно строительную отрасль называют драйвером российской экономики. Кто и что скрываются за «парадными» цифрами?

Руслан Орлянский февраль 2023

ИСТОРИЯ

От Власова до «Galizien»: коллаборационистская армия Гитлера

Что объединяло разношерстных националистов и непримиримых белоэмигрантов, «троцкистов» и религиозных консерваторов, воевавших на стороне Третьего Рейха? И насколько многочисленны были их ряды?

Сергей Кутовой февраль 2023

Держись заглавья Кругозор!.. Наум Коржавин

x

Исчерпан лимит гостевого доступа:(

Бесплатная подписка

Но для Вас есть подарок!

Получите безлимитный доступ к публикациям на сайте!

Оформите бесплатную подписку за 2 мин.

Бесплатная подписка

Уже зарегистрированы? Вход

или

Войдите через Facebook